Переглядів: 1119 | 27.06.2013 - 04:02

До оцінки виборчих процесів у повоєнному Закарпатті

На початку 1946 року перехідний статус Закарпатської України був змінений правовим затвердженням її території в складі УРСР і утворенням Закарпатської області з центром у м. Ужгород. Юридично питання статусу краю вирішили 29 червня 1945 року.

З цього часу йде повноправне вливання суспільно-політичних інституцій в загальнодержавну радянську політичну систему й аспекти політизації українців Закарпаття втрачають свої регіональні особливості в порівнянні з іншими регіонами України. Цей процес повністю реалізовувався під споконвічною ідеєю єдності українського народу. Хоча, слід відзначити, що ідеї возз’єднання українських земель по обидві сторони Карпат не були новими. Ще наприкінці Першої світової війни реально розглядалася ідея створення єдиної національної держави в етнографічних межах (щоправда в нерадянському варіанті). Проте зовнішньополітичні чинники цьому завадили. У міжвоєнний період головний тягар щодо реалізації возз’єднавчих процесів взяли на себе окремі політичні партії, що діяли в Закарпатті. Серед них була й комуністична політична організація. Політичні партії Закарпаття можна, і це було б справедливо, вважати передвісниками тих політичних процесів, що відбулися в другій половині 40-х років ХХ століття. Проте, здобутки багатьох українських політичних сил та їх представників на цьому шляху фактично були приватизовані однією комуністичною політичною організацією, яка, об’єктивно кажучи, не претендувала на роль лідера загальноукраїнського возз’єднання в його сучасному розумінні. Так чи інакше, на цьому етапі радянізації регіону ядром політичної системи залишалися комуністи, партія котрих цілковито контролювала суспільно-політичні процеси. Вона практично монополізувала всі важелі крайової життєдіяльності. Головним завданням тогочасності стало зміцнення і активізація органів радянської влади, встановлення радянських порядків, дотримання соціалістичної справедливості тощо. Посилювалася ідеологічна робота, особливо в середовищі людей, котрі недовіряли комуністам. Розпочалась кампанія формування радянських і партійних вищих кадрів за рахунок приїжджих. Натомість масового характеру набуло усунення з посад кваліфікованих місцевих працівників.

Отже, можна говорити про те, що кадрова політика радянської влади була спрямована на якнайшвидше утвердження нової політичної системи й адаптації до неї відповідних політичних інститутів. Для цього було й здійснено заміну статусу перехідного напівдержавного, але власне автономного, утворення на рівнозначну адміністративно-територіальну одиницю – Закарпатську область у складі УРСР. Як результат, поряд з політичними аспектами реалізовувалися й економічні (приведення до стандартів п’ятирічок, колективізація), культурно-національні (відхід від поняття «русини» чи «карпатоукраїнці» й розширення значення поняття «українці»), соціальні заходи (введення радянського паспортного режиму з обов’язковою пропискою). Але були й інші складності, котрі в перші роки радянської влади негативно впливали на її імідж. Це надзвичайна мілітаризація краю через перенасиченість військовослужбовцями, жорсткий прикордонний режим, антирелігійна політика (ліквідація греко-католицької церкви), впровадження командно-адміністративної системи управління всіма суспільними сферами. У повоєнні роки суспільно-політичне життя в краї було підпорядковано якнайшвидшій відбудові і розвитку народного господарства, здійсненню соціалістичних перетворень. Активізація суспільно-політичного життя відбувалася шляхом розгортання діяльності різних громадсько-політичних організацій трудящих (виключно у форматі радянської системи), широкого залучення народних мас до їх роботи, до управління державою і виробництвом.

Щодо виборчих процесів, то зважаючи на багаторічні традиції плюралістичного розвитку політичної системи в Чехословацькій державі, краяни були готові в умовах Закарпатської України відновити демократичну практику та всі демократичні інституції. Є чимало доказів того, що на місцях після ліквідації угорських адміністрацій відновлювалися (принаймні робилися спроби) осередки політичних партій, що діяли тут до 1939 року. Таке ж уявлення у місцевих жителів залишилося стосовно демократичної виборчої процедури. Це чудово розуміли й представники радянської влади, котрі спочатку робили все для того, щоб сподобатися закарпатцям. Тому в цілому можна констатувати, що вибори до сільських, міських та окружних Народних комітетів мали достатньо відкритий і широкий представниць кий характер. Проте, відчутним було, що за умов, які склалися з приходом радянських військ, населення надавало перевагу комуністам – єдиній партії, яка в такій ситуації могла реально діяти. Фактом є те, що в органах місцевого самоуправління у період приходу Червоної Армії були прихильники різних політичних партій, які діяли на Закарпатті в 20 – 30-х роках. У перші місяці після визволення з числа 561 голів сільських і міських Народних комітетів комуністи скла дали лише 40 відсотків, а з 13 голів окружних Народних комітетів – 7, із 17 членів Народної Ради – 9. Інша справа, що мали місце випадки, коли Народні комітети змінювали свій склад завдяки «старанням» радянських офіцерів та без згоди місцевих жителів. Це була радянська практика непрозорості у діяльності владних інститутів. На початку 1946 року, а саме впродовж весняних місяців березня – травня, почали утворюватися в регіоні місцеві органи державної влади, так звані радянські виконавчі комітети, відповідні відділи й управління. Варто зазначити, що діючі місцеві ради депутатів трудящих існували не легітимно, оскільки вони не пройшли процедуру виборності. Так само були відсутні постійні комісії місцевих рад.

Таким чином, у Закарпатті в повоєнні роки було створено умови для розгортання громадсько-політичної активності місцевого населення, забезпечення їх широкої участі в суспільно-політичному житті. Однак у ці роки, як і в Радянському Союзі в умовах режиму сталінщини, мали місце грубі порушення прав людини. Із східних районів України в Закарпаття було направлено значну кількість партійних і радянських працівників, громадських діячів і досвідчених спеціалістів. Значну громадсько-політичну і виховну роботу здійснювали культосвітні установи, хати-читальні, бібліотеки, клуби. Ради депутатів трудящих у Закарпатті були створені в квітні-травні 1946 року шляхом перетворення Народних комітетів. Саме через Ради забезпечувалася безпосередня участь широких народних мас в управлінні державою і тісне співробітництво робітників, селян, інтелігенції. Значне піднесення та громадсько-політичну активність громадян регіону викликали вибори до Верховної Ради СРСР (лютий 1946 року), вибори до Верховної Ради УРСР (лютий 1947 року) та вибори до місцевих Рад депутатів трудящих (грудень 1947 року). Понад 60 тисяч активістів виступили членами виборчих комісій, довіреними особами та агітаторами під час виборчої кампанії. Усього у регіоні було утворено 663 виборчі комісії, в яких працювало 4 тисячі 865 чоловік. Одну четверту цієї кількості становили комуністи. Крім того, з Москви та Києва на місця було відправлено ще понад сотню «консультантів» та агітаторів. Із звернення ЦК КП(б)У до виборців краю дізнаємось: «Хто хоче, щоб західні Ізмаїльська та Закарпатська області догнали у своєму розвитку інші області Радянської України, хто хоче, щоб трудящі України жили культурним і заможним життям, той голосуватиме за кандидатів блоку комуністів і безпартійних». Щоправда, такий наголос можна було б і не робити, адже вибори проходили на безальтернативній основі. У таких умовах 10 лютого 1946 року відбулися вибори до Верховної Ради СРСР, участь у яких взяли 99, 95 відсотків усіх крайових виборців. За кандидатів до Ради Союзу Верховної Ради СРСР свої голоси віддали 95, 8 відсотків виборців, а до Ради Національностей – 92, 1 відсоток. Першими депутатами Верховної Ради СРСР від Закарпаття стали Іван Туряниця (голова Народної Ради Закарпатської України), Іван Ваш (начальник комітету державної безпеки Закарпатської України), Василь Русин (голова Вищого суду Закарпатської України), Ганна Петрище (активістка крайового молодіжного руху). Тоді ж функції колишньої Народної Ради як вищого органу державної влади в Закарпатській Україні перейшли до Верховної Ради СРСР.

Радянізація суспільно-політичного життя краю відбувалася досить швидкими темпами. Місцеве населення дедалі активніше залучалося до процесу формування представницьких органів як регіонального, так і загальнодержавного значення. Зокрема, Циркуляр Народної Ради Закарпатської України ще 30 листопада 1945 року закликав громадян до участі у «загальних, рівних та прямих виборах при таємному голосуванні». Верховна Рада СРСР була двопалатним парламентом, вищим державним органом влади в Радянському Союзі. Як Рада Союзу, так і Рада Національностей були рівноправними палатами парламенту. Депутати обирались шляхом прямих виборів за мажоритарною системою спочатку на чотири роки (у 1946, 1950, 1954, 1958, 1962, 1966, 1970 роках), а згодом на п’ять років (у 1974, 1979, 1984, 1989 роках). Верховна Рада УРСР була однопалатним парламентом, найвищим органом державної влади і єдиним законодавчим органом республіки. Формально ВР обиралась безпосередньо громадянами Української РСР шляхом загальних прямих виборів при таємному голосуванні (1 депутат від 100 тисяч виборців) На практиці ж цей процес здійснювався під жорстким контролем правлячої Комуністичної Парті, яка монополізувала все суспільно-політичне життя в країні. Строк повноважень Верховної Ради був чотири роки. Серед її депутатів переважали члени компартії (62 – 69 відсотків від загальної кількості). Інші вважалися безпартійними. Відтак, вибори до Верховної Ради УРСР відбувалися у 1947, 1951, 1955, 1959, 1963, 1967, 1971, 1975, 1980, 1984, 1989 роках. Верховна Рада Української РСР обирала підзвітну їй Президію, утворювала уряд УРСР – Раду Міністрів УРСР та обирала Верховний Суд УРСР. Народними депутатами обиралися голови облвиконкомів та частково їхні заступники, перші чи другі секретарі обкомів, вищий командний склад розташованих на території України військових округів. До повноважень ВР належало право змінювати Конституцію УРСР та приймати нову, видавати та затверджувати народно-господарчі плани та Державний бюджет УРСР, контролювати стан та управління підприємствами союзного підпорядкування та наглядати за ними, надавати право громадянства УРСР та інше. Основною формою діяльності Верховної Ради були сесії, що скликалися Президією двічі на рік. Також за розсудом Президії, або за вимогою третини депутатів могли скликатися позачергові та урочисті (присвячені визначним датам) сесії. Верховна Рада утворювала постійні і тимчасові комісії. Закони приймалися більшістю голосів депутатів, які брали участь у засіданні ВР.

Отже, перші вибори до Верховної Ради УРСР в Закарпатській області відбулися 9 лютого 1947 року, згідно з прийнятий Указом Президії ВР УРСР «Про проведення виборів до Верховної Ради УРСР» від 26 листопада 1946 року. Тоді була обрана ВР УРСР другого скликання. Маючи вже нещодавній досвід в організаційній та агітаційній роботі, місцеві мешканці так само безальтернативно обрали депутатів і до цього представницького органу. Із 99, 97 відсотків виборців позитивно проголосували 98, 58 відсотків. Внаслідок цього волевиявлення депутатами республіканського парламенту стали А.М.Білусяк, І.І.Демшин, С.М.Микуланинець, І.Д.Петрущак, Г.П.Пінчук, Д.П.Попович, А.А.Селянчина, І.І.Туряниця, В.І.Черничко. Перші ж вибори до місцевих рад відбулися тільки 21 грудня 1947 року, коли було обрано 7 677 депутатів. Одночасно розпочалося структурування депутатських корпусів, динамічною стала робота рад, комісій тощо. За національним складом переважна більшість депутатів були українці – 6 344 чоловіки. Значна кількість депутатів увійшла до складу постійно діючих комісій Рад, у роботі яких, крім цього, брало участь близько 15 тисяч активістів. До управління державою залучалися широкі маси громадянства Закарпаття. На підприємствах, в установах, селах створювалися жіночі ради, а при них різні секції. Жіночі ради спрямовували жінок на участь у всіх політичних кампаніях, громадських заходах, виховували їх у дусі трудової та політичної активності. Найкращі з активісток були обрані до керівних органів радянської влади. До участі в суспільно-політичному житті трудящі області залучалися через цілу низку громадських організацій, Червоний Хрест, різні творчі спілки, спортивні товариства. Таким чином, у Закарпатті в повоєнні роки було створено умови для розгортання громадсько-політичної активності місцевого населення, забезпечення їх широкої участі в суспільно-політичному житті. Однак, у роки сталінщини мали місце грубі порушення прав людини. Це, насамперед, показали умови проведення виборчих кампаній, які з попередніми міжвоєнними традиціями плюралізму та демократії не мали нічого спільного. Маріан Токар