Переглядів: 1928 | 26.07.2013 - 14:00

«Руські хлібороби» – перша партія українських автономістів Закарпаття

Руська-ниваПеріод становлення і розвитку автономних політичних партій українського спрямування в Підкарпатській Русі мав свої особливості. Вони полягали в об’єктивних та су¬б’єктивних передумовах його зародку, своєрідному по¬літично-партійному “природному відборі” і, що найважливіше, – в кінцевому результаті. Після Першої світової війни місцеві жителі отримали політичні права та свободи, що гарантувалися Конституцією Чехословацької Республіки 1920 року. Наслідком цього стало створення перших політичних партій, у тому числі проукраїнської орієнтації. Саме у цей час зародилися політичні сили, які визначалися із політично-національною спрямованістю і почали боротьбу за реалізацію своїх планів.

Упродовж цього періоду лідери проукраїнського руху займалися пошуком солідних союзників у Празі, щоб мати можливість впливати на долю краю через своїх представників у сенаті і парламенті. Однак ставлення до Закарпаття чехословацької влади, яка не бажала проводити активне реформування суспільно-політичного життя в краї, змушувало автономні сили змінювати свою тактику і все гостріше вимагати виконання центром даних зобов’язань. Початки становлення політичних партій українського спрямування треба відносити до періоду державно-правового оформлення історичного Закарпаття у складі Чехословацької Республіки під назвою Підкарпатська Русь. Ще у кінці 1917 – на початку 1918 років на батьківщину повер¬нулося багато колишніх військових полонених, які перебували в Україні. Нові враження про життя за Карпатами закріплювали почуття національної приналежності закарпатських русинів до українського народу. Відчуваючи наближення неминучого розпаду Австро-Угорської монархії, частина місцевої інтелігенції та греко-католицького духовенства почали шукати шлях, який привів би до об’єднання краю з материнською Україною.

Так, у вересні 1918 року на одному з таємних зібрань було вирішено розпочати підготовку акції злуки. Серед членів цієї групи виділялися відомі пізніше громадсько-політичні діячі українського спрямування Августин Волошин, Василь Гаджега, Іван Фленько та інші. У жовтні того ж року за дорученням цієї групи інтелігентів професор Августин Штефан провів кілька ділових зустрічей, під час яких із українськими послами у Відні обговорювався найоптимальніший спосіб об’єднання історичного Закарпаття з Україною. Після цього було вирішено подати пропозиції цивілізованим демократичним шляхом у формі постанов регіональних Руських Народних Рад, серед яких – Хустська (2 листопада 1918 року), Любовнянська (8 листопада 1918 року), Свалявська (8 грудня 1918 року), Мараморош-Сигетська (18 грудня 1918 року) Народні Ради. Виступили з ідеєю приєднання Закарпаття до України. А рішення Всенародного Конгресу Угорських Русинів у Хусті 21 січня 1919 року ще раз підтвердило бажання закарпатців жити і творити в Соборній Україні, однак зовнішні чинники завадили реалізувати заплановане. У такій ситуації був знайдений інший можливий варіант політичного розвитку краю – у складі Чехословацької Республіки, про що свідчать протоколи загальних зборів Народних Рад і перших п’яти засідань Центральної Руської Народної Ради. На цей час процес національного самоусвідомлення місцевого населення краю вже почався. Воно пробудилося до державно-політичного життя і почало утверджувати, зважаючи на можливості, проукраїнську орієнтацію.

Один із важливих моментів становлення партійно-організаційної структури проукраїнського спрямування в Підкарпатській Русі на початку 20-х років ХХ століття, на нашу думку, полягав у об’єднанні українських сил навколо культурно-просвітнього товариства “Просвіта”, яке було створене тут 9 травня 1920 року. Хоч головна мета діяльності товариства полягала в культурно-економічному “піднесенні підкарпатсько-руського народу, передусім виховання його в моральнім і патріотичнім дусі”, воно зуміло залучити до своїх лав найкращих представників інтелігенції краю, у тому числі й духовної, й надалі більш згуртовано брати участь у політичному житті регіону. Саме серед просвітян і виникла думка заснувати авто¬номну політичну партію, яка б стала виразником і захисником їхніх по¬літичних прав та свобод. Саме вони своєю активністю і масовістю підтримали діяльність однієї із впливових серед місцевого населення політичних організацій – Руську Хліборобську (Земледільську) Партію (РХ(З)П). Безпосередніми ініціаторами її створен¬ня стали Августин Волошин, Михайло Бращайко, Юлій Бращайко, Августин Штефан та інші активісти Центральної Руської Народної Ради (ЦРНР). Хоча попередні зібрання партії проходили ще у червні, офіційно вона була створена на установчих зборах, які відбулися 15 липня 1920 року в Ужгороді. Її представляли майже 600 делегатів із усіх куточків Закарпаття. На зібранні було обрано керів¬ництво партії, її головну управу. Головою РХ(З)П обрали Андрія Товта, відомого просвітянина (член Головного виділу крайової “Просвіти”, засновник читальні “Просвіти” в с. Дравці, що поблизу Ужгорода). Секретарем партії cтав адвокат Юлій Бращайко, а заступниками голови – Юрій Добей, Іван Деяк, Василь Джомурат, Августин Воло¬шин, Іван Тенінець. Головна управа партії розташовува¬лася у м. Ужгород. Офіційним гаслом “хліборобів” став вис¬лів – “Земля — наша мати!”.

15 липня 1920 року делегати установчих зборів офіційно затвердили партійну програму і статут, які були розроблені й прийняті ще на попередніх нарадах партії 27 червня 1920 року. Програма РХ(З)П складалася із семи основних розділів. У першому з них – “Въ державно-правныхъ справахъ (делахъ)” – проголошувалися завдання: “Соединити въ одну краеву целость всехъ русиновъ, котри живуть подъ Карпатами одъ Попрада до Тисы” (пункт “а”); “Здобыти й обезпечити якъ найширшу автономію (самоуправу) Подкарпатской Руси” (пункт “в”); “Обезпечити мирное сожитіе разныхъ въ Подкарпатской Руси живучихъ народныхъ меньшостей и вероисповеданій признаючи права меньшостей въ културе и местной администраціи” (пункт “г”); “Признати и хоронити повну свободу совести, вери и церковной автономіи” (пункт “д”); “Скасовати всяки класови привилегіи” (пункт “и”) та інше. Другий розділ Програми партії називався “Въ громадскихъ справахъ”, де йшлося про введення повного самоуправління на місцях (в містах і селах). Третій розділ – “Въ справахъ просвиты” – складався з чоти¬рьох пунктів і стосувався освітньо-культурного розвитку краян. Зокрема “хлібороби” вимагали впроваджувати законним чином у школах й урядових інстанціях “матерный руськый языкъ”, тобто місцеву руську (не російську) мову (пункт “а”). Вони також виступали за всебічний розвиток народної культури та науки (пункти “б” і “в”). Це питання набуло у той час особливого значення. Щодо шкільної освіти, то програма виступала за впровадження за¬гального, обов’язкового й безкоштовного навчання (пункт “г”). У пункті “в” цього ж роз¬ділу вимагалося забезпечити свободу науки, друку, зборів, зібрань і діяльності товариств. Четвертий і п’ятий розділи, зважаючи на назву й мету органі¬зації, були чи не найважливішими у Програмі РХ(З)П. Розділ “Въ справахъ земельныхъ” складався з двох пунктів, де вимагалося провести справедливу і, що найголовніше, “для народа выгодну” земельну реформу (пункт “а”). П’ятий розділ – “Въ экономичныхъ (господарськихъ газдовскихъ) справахъ” – був найбільшим за обсягом у Програмі партії. Найголовніші тези цієї частини стосувалися розвитку хліборобства як основи добробуту закарпатців, створення кредитних, торгівельних і господарських спілок, відкриття торгівельних і ремісничих шкіл, проведення практичних курсових занять для підвищення рівня виробничої культури населення та ін. Шостий розділ називався “Въ роботничихъ справахъ” і вимагав “поліпшити матеріальное, здоровное й духовное положеніе земельныхъ и промысловыхъ роботниковъ…” (пункт “а”), забезпечити 8-годинний робочий день “для фабричныхъ и промысловыхъ роботниковъ” і заборонити фізично важку й нічну працю для дітей до 16-ти років та жінок (пункт “б”). Також тут піднімалося питання про забезпечення роботою місцевих жителів на території краю (пункт “г”). Останній розділ Програми РХ(З)П називався “Въ финансовыхъ справахъ” і визначав принципи прогресивного оподаткування (сплати податку з наявного майна). У цілому програма партії носила стандартний характер, не була унікальною в своєму роді але й мала конкретно визначені цілі.

Основні проблеми тогочасного життя краю знайшли своє відо¬браження в цьому документі (автономне управління, розвиток економіки й сільського господарства зокрема, а також мовне питання). З іншого боку, своєрідних пропозицій, які б чітко визначали позицію партії щодо вирішення тих чи інших проблем, ми не знаходимо. Розуміючи тогочасну політичну ситуацію, лідери партії не висували будь-яких радикальних вимог, а обмежувалися проханням надати Закарпаттю “обіцяні” автономні права. Упродовж своєї діяльності РХ(З)П підтримувала владну політику Чехословацької Республіки.

Статут Руської Хліборобської (Земледільської) Партії крім програмних розділів включав ще шість положень: “Назва партіи”, “Оседокъ партіи” (місцерозтащування головної управи – М.Т.), “Цель партіи”, “Члены партіи”, “Права и обовязки (повинности) членовъ”, “Деяльность партіи. Управа”. Основною метою діяльності члени партії вважали: “Путемъ якъ найширшой автономіи обезпечити и оборонити народни (національни) господарськи, культурни и политични интересы подкарпатського руського народа”. Членом партії міг бути будь-який громадянин “Подкарпатской Руси и Чехословацкой республики, если мае заповненыхъ 20 роковъ…”. Щодо прав та обов’язків членів партії, то у статуті вказувалося наступне: “Каждый членъ мае въ партіи однаки права и то: може промовляти на всихъ зборахъ и сходахъ партіи, выбирати управу партійну тай быти выбранымь до управи. Кождый членъ мае повиноватися постановамъ загальнихъ зборовъ, або управи та взяти участь на выборахъ пословъ и сенаторовъ”, тобто встановлювалися однакові права та обов’язки.

Структурно-організаційна база партії чітко розписана в останньому положенні статуту, який називався “Деяльность партіи. Управа”. У своїй діяльності Руська Хліборобська (Земледільська) Партія спиралася на регіональні осередки, які за прикладом центру обирали місцеву управу, її голову, секретаря, касира, контролера і раду в складі десяти чоловік. За кожною посадою були закріплені конкретні функції: “Председатель стараеся о вечахъ (зборахъ) й всехъ справахъ (делахъ) мисцевой групы и веде збори, сходины и заседанія. Секретаръ пише протоколы, съ председателемъ полагоджуе и подписуе вси писма мисцевой групы. Контролоръ (надзиратель) проводить постоянный надзоръ у всехъ грошевыхъ делах групы”. Місцеві осередки партії об’єднувалися в окружну організацію, де також створювали окружну управу. Склад керівництва так само очолював окружний голова. Йому допомагали секретар, касир, контролер і 20 членів, які й складали окружну управу партії. Члени місцевих і окружних управ представляли свої осередки на загальних зборах чи з’їздах партії. Саме вони мали право обирати “ширшу головну управу партіи: одного предсђдателя, трьохъ заступниковъ, одного секретаря, одного касіера, 2 контролери и 40 членов”. Управа у такому складі повинна була скликатися один раз у три місяці або позачергово у важливих випадках. Створювався також “екзекутивный выдилъ” у складі п’яти чоловік. Щодо членських внесків, то як зазначалося в Статуті, вони були добровільними. Таким фінансуванням, безперечно, було важко покрити всі фінансові витрати партії. Відразу ж після установчих зборів партія розгорнула широку кампанію по створенню своїх осередків у різних куточках краю. До складу агітаційної групи входили члени голов¬ної управи партії, які виїжджали в ту чи іншу місцевість і про¬водили партійні збори.

Таким чином, лише у перші два місяці своєї діяльності РХ(З)П зросла як кількісно (на Ужгородщині, Березнянщині, Мукачівщині, Іршавщині тощо), так і якісно. Її авторитет піднімався ще й через уміння керівництва швидко і, що найважливіше, влучно реагувати на болю¬чі проблеми селянства, про які ставало відомо з листів, що приходили на адресу організації у формі прохань про надання допомоги. Маючи у своєму складі впливову інтелігенцію та частину греко-католицького духо¬венства, а також зв’язки в адміністративній системі партійцям вдавалося вирішувати багато питань суспільно-політичного характе¬ру. Як правило, ті чи інші проблемні питання піднімалися і обговорювалися під час політичних зібрань членів партії.

 РХ(З)П проводила велику агітаційну роботу як своєю активною діяльністю на місцях, так і через засоби масової інформації. У цьому плані багато допомагала газета “Руська Нива” (виходила в 1920 – 1928 роках) – офіційний друкований орган партії. Її редактором був один із засновників партії Юлій Бращайко, а пізніше його брат Михайло. На шпальтах цієї новинки друкувалися заклики до місцевого населення організовуватися в спільні осе¬редки, проводилася роз’яснювальна робота перед виборами різних рівнів, вказувалися завдання та цілі політичної організації тощо. В одному з номерів “Руської Ниви” був розміщений ось такий заклик: “Народе руській! Не забудь, что великіи часы переживае¬ме, что теперь кладеме основу (фундаментъ) нашой будучности. Не выбери до сей важной и тяжкой роботы, безсовестныхъ фушеровъ, але честныхъ, совестныхъ, перворядныхъ майстровъ. Мы живеме у свободной, демократичной республици, де вся воля и сила нахо¬диться въ рукахъ народа. Не лишимъ сесю волю и силу пусто лежати, уживайме ихъ, возьмемъ зъ нихъ хосенъ для свого власного добра. Организуймеся, ступайме до своей хліборобськой партіи, постойме коло свого дила, бориться смило за свою правду, и тогды скоро настане иншій, ліпшый и счастливійший світъ”. В іншому номері партійної газети знаходимо наступне: “Сякою партією держу я нашу “Руську хліборобську (земледільську) партію”. Горніться в сесю партію і виберім собі так із інтелігенції, як і з селян найщиріших, найвірніших і найрозумніших людей”. За один рік діяльності РХ(З)П було створено 64 її осередки у різних населених пунктах Підкарпатської Русі. Головна управа лише з часу попередніх зборів партії (27 червня 1920 року) до середини серпня 1920 року скликалася двадцять разів. За згаданий період партія провела і кілька господарських акцій. Через своїх представників у господарській та земельній радах вона впливала на важливі поточні економічні справи. Як самостійна політична організація, РХ(З)П у 1920 році брала участь у виборах до сільських представництв.

Однак найбільшою проблемою залишалася неспроможність активно впливати на політичне життя краю, розвиток якого у той час більшою мірою залежав від столич¬ної політики. Незважаючи на це, керівництвом партії розроблялися і надсилалися до владних структур різні меморандуми, які вказували на зацікавленість і переживання за долю закарпатців у перші роки життя у складі Чехословаччини. 9 серпня 1920 року партія надіслала губернаторові краю Г. Жатковичу меморандум з господарських питань, у грудні того ж року – фінансовій референтурі з питань обміну грошей, до уряду з питань встановлення кордонів та автономії, 9 – 10 лютого 1921 року – з питань робітничого працевлаштування, 22 квітня 1921 року – до прем’єр-міністра з політичних та економічних питань. До останнього меморандуму ввійшли положення про негайне встановлення кордонів Підкарпатської Русі, проведення виборів до Сойму, встановлення коаліційно-партійної контрольної комісії, прийняття на урядові посади місцевих жителів та ін. За поданням партії також піднімалися питання про здійснення автономії і встановлення кордонів із Словаччиною. Партія “хліборобів” постійно реагувала і на зовнішньополітичні повороти сусідніх держав. Зокрема, керівництво організації виступало проти передачі населених пунктів, де проживали українці, Румунії, а також проти зазіхань Угорщини на територіальну цілісність. Політичну позицію РХ(З)П щодо питання державної приналежності краю визначало наступне: “Не мы потребуеме Угорщины, але она потребуе нас. Для того робить все можливе, чтобы знов достати Подкарпатську Русь. Саме зато, най нас нихто не обманюе мадярським раем и мадярськими гораздами. Мы вже тых роскошов, той свободы зазнали, того щастя кушали и вже нас там ничо не вабить. На той воз, з якого мы злизли, бо не чули ся там добрі, не хочеме ся опять просити. Мы сказали, что в ческо-словенской републици хочеме жити и мы свого слова додержиме”. Ці красномовні слова засвідчують політичну позицію Руської Хліборобської (Земледільської) Пар¬тії щодо питання державної приналежності. “Саме зато руській народ вірний е и буде републици”.

РХ(З)П активно співпрацювала з товариством “Просвіта” у культурно-освітній сфері. Упро¬довж першої половини 1920-х років партія спільно з товариством провела сотні святкових вечорів, присвячених закарпатським і українським громадcько-культурним діячам, театральних і танцювальних вистав, хорових виступів. Таке тісне співробітництво пояснюється тим, що більшість членів партії були і членами “Просвіти”, брали активну участь у оcвітньо-культурній діяльності на місцях. “Хлібороби” постійно входили до різних адміністративних комісій товариства (громадсько-політичних і мистецьких). Позитивною була і співпраця РХ(З)П із Кооперативним Союзом, Товариством інвалідів “Надія” та іншими організаціями. Тому поступ партії був відчутним і її авторитет серед місцевого населення зростав. Не останню роль у цьому відіграла й чітка позиція партії щодо політичних вимог та мовного питання. 22 квітня 1921 року керівництво РХ(З)П передало меморандум прем’єр-міністру Чехословаччини, в якому пріоритетними проблемами виступали встановлення міжрегіональних кордонів, проведення виборів до Сойму, формування службових кадрів з числа місцевих жителів тощо.

Щодо політико-партійної боротьби на теренах Підкарпатської Русі, то РХ(З)П виступала за можливість створення союзів або міжпартійної коаліції, відповідного комітету, але тільки з тими політичними організаціями, які дотримувалися “руської” (проукраїнської) орієнтації і принципово відстоювали свої позиції в мовному питанні. На таку думку наштовхує той факт, що пізніше партія спробувала укласти союз із русофільськими крайовими партіями, однак через суттєві непорозуміння щодо тактики діяльності й ке¬рівництва вона відмовилася від співпраці з ними. Незважаючи на це, питання “фузіи” (коаліції) партій постійно обговорювалося на нарадах РХ(З)П. Цьому питанню також була присвячена зустріч кількох керівників крайових партій із прем’єр-міністром Чехословаччини Е. Бенешом. Показовою у цьому відношенні є ситуація, яка склалася на початку 1920-х років у політичному житті краю. Питання про коаліцію автономних політичних партій для спільного вирішення регіональних проблем було вельми актуальним. Ініціатором такого союзу виступила русофільська партія Підкарпатський Земледільський Союз (ПЗС), яка надіслала свої пропозиції кільком орга¬нізаціям, у тому числі й РХ(З)П. Для їх обговорення 9 серпня 1921 року керівництво партії скликало нараду. У прийнятому рішенні, яке говорить про ставлення РХ(З)П до цієї справи, зокрема вказувалося: “Комісія радо вітає кожне намагання, яке має за мету єднання наших народних сил, і рада, що це бажання чимраз сильніше проявляється як із частини народних мас, так із частини інтелігенції”.

Таким чином, внаслідок обопільної згоди автономні партії почали робити кроки, спрямовані на об’єднання. 16 січня 1922 року в Ужгороді були скликані представники “руських” автономних партій, а саме Підкарпатський Земледільський Союз, Карпаторуська Трудова Партія (КТП), Землеробська Автономна Партія (ЗАП) і РХ(З)П, які обговорили політичну ситуацію в Закарпатті. Для того, щоб більш активно діяти і боротися за ав¬тономні права краю учасники спільної наради, вирішили об’єднатися в одну політичну партію. До її складу ввійшли по три представники від згаданих чотирьох організацій. РХ(З)П в цій комісії репрезентували Михайло Бращайко, Андрій Товт і Юрій Добей. Це нове об’єднання дістало назву — “Руська Землеробська Автономна Партія” (РЗАП). Тоді ж була створена і спеціальна комісія із восьми чоловік по розробці єдиної програми партії. Однак під час роботи комісій між її членами розгорівся конфлікт. Оскільки члени РХ(З)П не погодилися з деякими суттєвими, на їхню думку, моментами, вони вирішили вийти з цього коаліційного утворення. Каменем спотикання, очевидно, стало мовне питання і особиста неприязнь лідерів українофільської організації до деяких членів комісії, зокрема до Андрія Гагатка, який не бажав йти на компроміси із представниками українського руху. 21 січня 1922 року, перед початком роботи комісії делегація РХ(З)П оголосила, що їхня організація “в інтересах оборони своїх народ¬них, культурних і економічних інтересів, затримає і надалі свою окремість і самостійність”. Після цього “хліборобів” звинуватили в антипатріотизмі й у ставленні особистих інтересів вище державно-політичних.

Так чи інакше, але РХ(З)П вийшла з цього блоку, так і не оформивши свої стосунки з іншими партіями офі¬ційно. Беручи до уваги подальшу долю коаліційного утворення, мож¬на сказати, що РХ(З)П проявила принциповий по¬літичний характер і більше виграла від цього ніж програла. 22 січня 1922 року, тобто наступного дня після припинення співпраці з блоком “руських” партій, керівництво РХ(З)П зібралося на партійне засідання, де обговорювалася ситуація, що склалася. Позицію партії визнали правильною і як наслідок цього прийняли рішення в принциповому мовному питанні, вимагаючи введення офіційності української мови: “… чтобы на автономной Подкарпатcкой Руси урядовымъ языкомъ, языкомъ школъ и всех проcвитныхъ институцій признавъ Соймъ наш руській (малоруській) языкъ”. Отже, умови можливої коаліції чи союзу партій, які висували “руські хлібороби” були зрозумілими. Однак на це не могли піти русофільські політичні партії, які мали свою думку щодо цієї проблеми. 22 березня 1922 року представники РХ(З)П взяли участь у розширеній нараді за участю п’ятнадцяти політичних партій різної політично-національної орієнтації. Як вказують сучасні історики, це була перша і остання в історії краю широкопредставницька партійна коаліція. Однак про утворення на її основі однієї партії мови не було. Головною проблемою цього зібрання крайові політики визначи¬ли наявність та поглиблення політичної кризи в краї й зажадали від празького уряду зупинити політичний хаос, надавши полі¬тичні права Підкарпатській Русі через скликання автономного Сойму за участю всіх політичних партій і встановлення правильних і остаточних кордонів краю. Однак ні меморандуми, що надсилалися до столиці республіки, ні реакція Ліги Націй на невиконання своїх договірних обов’язків Чехословаччиною не змогли вплинути на стабілізацію політичної ситуації в регіоні.

27 лютого 1923 року в Ужгороді був скликаний звітно-виборчий конгрес РХ(З)П. На цей час партія мала 75 місцевих осередків. Він проходив у приміщенні жупанату й згідно з програмою там були виголошені доповіді голови партії Андрія Товта (святкове відкриття Конгресу і привітання осередків та інших організацій), секретаря партії Михайла Бращайка (звіт про діяльність партії), заступника голови партії Августина Волошина (про тогочасне політичне становище Закарпаття), директора горожанської школи в Перечині, члена управи партії Павла Яцка (про культурно-освітню діяльність партії), Василя Балтовича (про економічне становище краю) та ін. Основні тези, які звучали з уст виступаючих, а також були надруковані на листівках і запрошеннях на партійний Конгрес, зводилися до наступного: “Подкарпатська Русь е скрозь хліборобська. Русины майже вси хлиборобы! – Тож голос хлиборобов е голосом русинов, голосом цилой Подк. Руси, з яким кождый мае числити ся. Прийдить та скажіть свое слово, бо лиш так буде “в своей хати своя правда и сила и воля”. На конгресі були прийняті важливі резолюції політичного характеру, які порівняно з першими програмними положеннями значно еволюціонізували й стали більш конкретними і вимогливими. Так, наприклад, Августин Волошин говорив, що до держави партія і надалі ставиться лояльно, допомагаючи уряду але тільки доти, “доки учинки його (уряду – М.Т.) не противляться нашим принципам, интересам народа, свободы”.

Гостро ставилося питання проведення повноцінної земельної реформи. Щодо партійного життя, то А.Волошин наголосив, що завдання партії залишаються незмінними. Однак очевидно намітився поворот курсу партії до християнсько-народної ідеї: “… наша партія стоить на основі принці¬пов христіанськой віры, на основі любвы, правды и справедливости. Другій прінціп нашой партії: на¬родный напрям. Значить, освідомити народ и поширити та укріпити серед народу руській народный дух и народну свідомість”. Багато було сказано про важливість існування потужної структур¬но-організаційної бази партії, про залучення до партійної діяльності жінок і молоді, оскільки “и они мають однакові права”. Велика увага приділялася необхідності партійної дис¬ципліни й окресленню головних обов’язків членів партії в нових умовах на основах моральності: “Руська хліборобська партія желае соединити всих, котри а) хотять руководитися законами моральности, б) хотять здилати сю краину культурною и матеріально обезпеченою, в) хотять зробити не лиш автономною, але и руською”. Ставлення до коаліцій з іншими політичними партіями теж чітко визначалося в прийнятій партійним Конгресом резолюції: “Наша партія може кооперовати з другима партіями, але лиш з тыми, котрі не йдуть проти головних засад наших, то е котрі не виступають проти нашої руської (украинськоі) народности. Самостойности нашої партії николи не одкажемеся”. Ці рядки зайвий раз засвідчують про українську національну орієнтацію партії та її невідступність від проголошуваних нею ідей. “Стоиме на основі повної свободы совісти и религії, але будеме остро боротися з тыми, хто з политичных цилей ци особистої наживы схоче сияти религійный роздор, бунтовати русина проти русина”. Важливий зміст вкладено в прийнятій резолюції культурно-ос¬вітньої політики РХ(З)П. Перш за все, гост¬ро стояло питання мовної політики. Павло Яцко, який виступив із промовою на цю тему, піддав різкій критиці намагання деяких авто¬номних лідерів і політичних сил запровадити в системі освіти “московскій язык”.

Тому партія зажадала від урядових кіл виконання таких культурно-освітніх вимог: 1. Впровадження в школах і урядових адміністраціях живої народної мови. 2. Усі чиновники, службовці повинні знати і розмовляти “по руськи” (не по російськи). 3. У кожному селі повинна бути школа, “бо ще 20% из наших сел не мають школы”. 4. Влада повинна підтримувати “наші культурно-просьвітни институціі и курсы”. 5. Влада повинна створювати господарські школи. Із господарських питань, які розглядалися на Конгресі партії, особливої уваги заслуговувала доповідь о. Вартоломея Балтовича про економічне становище краю. Він вказав на проблеми в сільсь¬кому господарстві й звернув увагу на слабу підтримку аграрного сек¬тора з боку владних структур. Негативно ставилася партія і до засилля іноземців у сільському господарстві й до безро¬біття. Зо¬крема мовилося про те, що “Народ жие, коли вcе оддили його господар¬ства: хлиборобство, промысл, ремесло, торговля, банки суть в ру¬ках народа. Колиж не так есть, то е знак певной хвороты, або молодости. А як е у нас? … хоть у нас есть и соль и дерево и вуголь, нафта, минеральні воды и инше богацтво, то все то не на¬ше. Не наші також фабрики. Але навіть чужі стоять в большости без роботы так, що наш роботник не мае занятя”. Зібранням було прийнято кілька економічних резолюцій, які на думку “хліборобів”, мали покращити ситуацію у цій важливій сфері сус¬пільного життя. Також вимагалося створити мережу господарських шкіл і шкіл для сільських “господинь” на базі осередків “Просвіти” та організувати земельну раду, куди б входили представники Закарпаття: “Збори протестують проти вырішованя господарських справ Подкарпатской Руси без участи населеня и жадають сталого покликованя представительов руських политичных и финансовых дел, дотикаючих нашої краины”.

На партійному конгресі було обрано нову управу РХ(З)П. Головою політичної організації став Михайло Бращайко, а його заступниками — Андрій Товт, Августин Волошин та Павло Яцко. Секре¬тарями партії стали В. Фединець і А. Рудий, касиром — В. Желтвай, а контролерами — Ю. Добей та А. Штефан. Членами головної управи партії було обрано ще 130 представників різних міст і сіл Підкарпатської Русі. Таким чином, було внесено зміни до статуту партії через розширення особового складу керівництва партії. Розширення штату головної управи го¬ворить і про зростання партії як організаційно-якісно, так і кількісно. Розширилася і географія осередків партії в регіоні. При управі також був обраний новий екзекутивний комітет у складі чотирнадцяти осіб (замість п’яти в 1920 році): А.Товт, В. Фединець, К. Грабар, М. Деметер, А. Волошин, В. Пежанський, А. Штефан, А. Ворон, В. Гаджега, М. Бращайко, В. Струк, О. Гупаловський, В. Желтвай, П. Яцко.

Намічені конгресом партії у 1923 році програмні завдання „хлібороби” намагалися вирішити в найближчому майбутньому. Маючи на той час достатній авторитет серед місцевого населення, розбудовуючи свою організаційно-структурну базу, вони й надалі активно працювали у напрямку покращення суспільно-політичного становища жителів краю. Але схиляючись до право-центристських позицій, без допомоги могутнього союзника добитися позитивного результату в справах автономії, які були пріоритетними, не вдалося, що й показали парламентські вибори 1924 року. Треба відзначити, що у перші роки існування всіх партій їхня політико-національна позиція була досить нестабільною, а політична платформа час від часу видозмінювалася. Підтвердженням цьому може слугувати і той факт, що лідери автономних партій, які непорозумілися ще до їх виникнення у складі ЦРНР, до цього часу не визначилися пов¬ністю і наштовхувалися на різні проблемні явища у політичній кар’єрі. Офіційні ж кроки автономної РХ(З)П після 1924 року, на нашу думку, засвідчили, що із перших парламентських виборів у Підкарпатській Русі були зроблені вчасні, й головне правильні, у тих умовах висновки. Можемо припустити, що саме останні події стали причиною припинення діяльності РХ(З)П та її переродження в Християнсько-Народну Партію Підкарпатської Русі (ХНП). Власне термін “переродження” є умовним. Як згадувалося вище, ще на конгресі РХ(З)П 23 лютого 1923 року з уст Августина Волошина прозвучали слова, які означали зміну орієнтації партії у бік християнсько-народного напрямку. Це було зумовлене вливанням у лави партії досить великої кількості священиків, передусім греко-католицького віросповідання.

Однією із основних причин виникнення нової проукраїнської партії була слабка вага РХ(З)П на політичній арені республіки і матеріально-фінансова неспроможність конкурувати із потужними політичними організаціями чехословацьких філій. Більше того, політичні сили української орієнтації витрачали свою енергію задля локальних партійних суперечок із русофілами і не могли зосередитися на більш важливих політичних проблемах тогочасності. Отже, історія доводить, що РХ(З)П була першою автономною політичною організацією Закарпаття упродовж 1920 – 1924 років, яка дотримувалася української орієнтації.

Маріан Токар