Переглядів: 4226 | 08.09.2013 - 12:49

Закарпаття в контексті легальної та нелегальної міграції до країн Європейського Союзу

Постановка проблеми. Міграція – це постійний рух окремих осіб або групи людей з однієї території на іншу. В історії людства міграції є закономірним явищем та одним із чинників етногенетичних процесів. Через міграції зникали одні та поставали на історичну арену зовсім інші етнічні спільноти, утворювались своєрідні суперетноси, культурно-історичні типи або цивілізації. Масова міграція з бідних країн Сходу до більш заможних країн Заходу в другій половині XX – на початку XXI століть набула надзвичайних масштабів, що дозволяє умовно говорити про так зване «переселення народів» в умовах постмодерної доби. В сучасних геополітичних обставинах обсяги міграцій, а особливо нелегальні (незаконні) її потоки істотно зросли. Україна, яка по-суті знаходиться в центрі міграційних переміщень зі Сходу на Захід, насамперед відіграє роль транзитної зони на шляху до країн Західної Європи. Механізми ж утворення транзитних потоків нелегальної міграції постійно вдосконалюються. У цьому плані нелегальна міграція стає однією з головних загроз національній безпеці України.

Закарпатська область України має оригінальне сусідське розміщення щодо країн ЄС. У межах України край межує тільки з Львівською (на відтинку 85 км) та Івано-Франківською (180 км) областями виключно по гірських хребтах. У той же час сусідами Закарпатської області є чотири держави ЄС – Польща (протяжність спільного кодону становить 32,6 км), Словаччина (98,5 км), Угорщина (136,7 км) та Румунія (біля 204 км). Отже, цей фактор є унікальним серед усіх прикордонних областей України. Державний кордон з країнами ЄС простягається як по гірських хребтах, так і рівнинній території, на значній протяжності – уздовж р. Тиса та її приток. Відстані по авто- і залізничних шляхах від Ужгорода до столиць дев’яти європейських країн значно коротші за аналогічні відстані до Києва (790 км). До прикладу, до столиці Угорщини (м. Будапешт) відстань від Ужгорода складає 360 км, до столиці Словаччини (м. Братислава) – 580 км, до австрійського Відня – 620 км. Відстань до німецького Берліна є не набагато більшою за українську столицю – 840 км. Це ж стосується румунського Бухареста та польської Варшави – 850 км. Відстань до чеської Праги становить 900 км. Отож, відповідне вигідне геополітичне розташування Закарпаття зумовлює значні потоки як легальної, так нелегальної міграції до країн ЄС. Саме це й спонукає нас до осмислення позитивів та негативів закарпатської моделі взаємин з країнами ЄС, висвітлення її специфіки та своєрідності в сучасних геополітичних обставинах.

Стан наукової розробки проблеми. Зауважимо, що нині немає комплексних наукових досліджень присвячених проблематиці легальної та нелегальної міграції між Україною та країнами ЄС загалом та таких студій, які би базувалися на закарпатському досвіді окресленої проблематики. Ця тематика ще чекає на свого майбутнього дослідника. Наразі можна говорити про ряд розрізнених публікацій наукового та публіцистичного характеру, які кількісно та якісно зростають саме упродовж останніх років. На початку XXI століття через наближення кордонів ЄС до України пожвавились експертні дослідження, які виконувались в рамках грантових програм, проектів. Відбувались зустрічі на міждержавному рівні, проводились конференції, семінари та «круглі столи». Основна їх мета зводилася до перспектив подальшої взаємодії між Україною та ЄС. До прикладу, в Ужгороді на початку листопада 2001 року відбувся міжнародний «круглий стіл» експертів «Угорщина на шляху до Шенгену: виклики для України». Наступного року відбувся «круглий стіл» на тему «Безпосереднє сусідство України з ЄС: закриті кордони чи нові імпульси до співпраці?». Вже майже через рік в рамках «круглого столу» експертів в Ужгороді дебатувалась тема «Досвід країн Вишеградської четвірки на шляху до ЄС: Можливості для України». Серед фахівців-експертів, які формулювали важливі практичні рекомендації, варто відзначити старшого наукового співробітника Інституту світової економіки і міжнародних відносин НАН України, доктора історичних наук Єву Кіш та директора регіонального філіалу Національного інституту стратегічних досліджень м. Ужгород, кандидата історичних наук Світлану Мітряєву.

Проблема міграції в перші роки української державності стала предметом аналізу в окремій публікації дослідника-математика Олександра Лавера та вченого-історика Миколи Макари. Автори виділили чотири етапи етнічного розвитку Закарпаття, останній із яких пов’язаний з українською державною незалежністю. Цей етап вони пов’язували з масовою еміграцією та зростанням частки українського населення області як в абсолютних числах, так і питомої ваги. Дослідник М. Макара особливо наголошував на ролі соціально-економічних чинників – системна криза в народному господарстві, падіння рівня життя населення, безробіття, які впливають на зміну етнічної строкатості населення Закарпаття. Подібні тенденції відбиваються на міграційній хвилі, яка з 1993 року падає, а вже із 1995 року спостерігається від’ємне сальдо міграції. Конкретні статистичні дані 1995 р. щодо еміграції визначають її етнічний характер. Ужгородські економісти Інна Попик та Михайло Пітюлич виділили чотири міграційні пояси – низинний, передгірський, східногірський та західногірський. На основі проведеного соціологічного дослідження 1995 року автори комплексно з’ясували причини міграційних процесів: незадоволення організацією роботи, недостатній рівень заробітку за місцем проживання, відстала технологія, забезпечення житлом тощо. В подібних умовах зростає міждержавна міграція, знижуються імміграційні і підвищуються еміграційні показники. Втім, як відзначають вітчизняні соціологи Степан Вовканич та Сергій Цапок, саме в Закарпатській та Рівненській областях зберігаються найбільш сприятливі умови для формування трудового потенціалу.

Проблематику легальної та нелегальної міграції Закарпаття в умовах незалежної України висвітлює фахівець-практик з цієї проблеми, начальник відділу міграційної служби у Закарпатській області Микола Товт. Оперуючи статистичними матеріалами, він зазначає, що пік міграційної активності на Закарпатті припадав на кінець 1980-х – початок 1990-х років. Уже з 1993 року міграційна хвиля починає зменшуватись; у порівнянні з 1990 роком у 1995 році вона зменшилась на 60,2 %, що складало 15,4 тис. чол. М. Товт вказав і на етнічний характер міждержавної міграції. Так, за його даними тільки в 1995 році безпосередньо в Російську Федерацію переїхало 677 чол. (85,6 %) росіян, серед угорців така частка складала вже 85,4 %, серед німців – 86,4 %, євреїв (виїзд у США, Ізраїль) – 79,7 %. Виняток становили румуни, з 54 вибулих жоден не емігрував до Румунії. Відповідно, серед прибулих частка українців тільки в 1995 році складала 62 %, тих, хто народився в Україні – 71,2 %. В межах області продовжувався відтік населення з гірських районів у низинні. М. Товт також виділив чотири групи іммігрантів – репатріанти з країн СНД, іноземці із близького і далекого зарубіжжя, біженці та транзитні нелегальні мігранти. Дослідник відзначив окремі особливості еміграції населення Закарпаття починаючи із 1996 – 1998 років. Він твердить, що по-перше, еміграція спрямована в економічно розвинуті країни Заходу; по-друге, зростає частка вибулих із високим освітнім і професійним рівнем; по-третє, поступово втрачаються ознаки етнічної міграції. Окремо дослідник висвітлив зміст основних міграційних потоків (міждержавна, міжрегіональна, регіональна, трудова, нелегальна транзитна міграція) протягом 1999 року. Він наголошував, зокрема, на дестабілізуючих тенденціях через зростаюче безробіття та еміграцію, від’ємні показники міграційного сальдо. З початку 1990-х років Закарпаття стало зоною перетину кордону для так званих «нелегалів». Так, тільки за 1995 рік на закарпатській дільниці державного кордону затримано 953 осіб, представників 28 держав Південно-Східної Азії та Африки. В окремій розвідці М. Товт розглянув проблему нелегальної міграції, він навів конкретні цифри збільшення транснаціональної міграції за останні 5 років та констатував, що вирішення комплексу проблем нелегальної міграції можливе за підтримки з боку країн Європейського Союзу, міжнародних структур та неурядових організацій. Автор цієї публікації у 2002 році також присвятив окрему статтю проблемам нелегальної міграції як «нового фактору етнодемографічних процесів на Закарпатті 90-х рр. XX ст.», де висвітлив найбільш істотні вияви цього міграційного феномену пострадянської доби.

Проблематику нелегальної міграції як «виклику часу чи регіональної проблеми Закарпаття» представив у своїй публікації ужгородський соціолог Олександр Пелін. Базуючись на результатах дослідження дистанційованості етнонаціональних груп краю вчений робить висновки про неадекватне ставлення населення до категорії «нелегальний мігрант», що може надати підстави зростанню рівня ксенофобії та застосування в Україні так званих геополітичних технологій. Своєрідним продовженням висновків О. Пеліна, втім доповнених емпіричним фактичним матеріалом соціологічного дослідження 2005 року є стаття здобувача кафедри соціології і соціальної роботи УжНУ Оксани Іваць. Головною тенденцією міграційних настроїв краян О. Іваць вважає зменшення частки етнічного забарвлення та посилення загальноєвропейських орієнтирів. Таким чином, наразі в науковій літературі дослідники висвітлили проблематику причинності, тенденції, динаміку міграційних потоків із Закарпаття до країн ЄС. Окремою та специфічною тематикою постала проблема транзитних і нелегальних мігрантів, біженців. Соціологи зафіксували тенденцію та констатували перспективу упередженого ставлення жителів області до нелегальних мігрантів.

Метою нашої невеликої студії є висвітлення проблем легального та нелегального перетину кордону з чотирма країнами ЄС, які межують із Закарпаттям. У контексті цієї мети ми прагнемо вирішити наступні завдання: • з’ясувати геополітичну роль Закарпаття як регіону, що межує з чотирма країнами ЄС; • окреслити проблеми функціонування консульських установ краю, які надають візову підтримку громадянам для виїзду в країни ЄС; • охарактеризувати роботу контрольно-пропускних пунктів, які єднають область з ЄС; • проаналізувати масштаби нелегальних потоків міграції, які пролягають через Закарпатську область; • дати оцінку негативним наслідкам нелегальної міграції як своєрідного «переселення народів» на початку XXI ст.; • сформулювати відповідні висновки та пропозиції задля оптимізації накопичених проблем внаслідок міграційної рухливості між Україною та країнами ЄС, які межують із Закарпаттям.

Закарпаття як регіон легального перетину кордону до країн ЄС. Протяжність кордону між Закарпатською областю та чотирма країнами ЄС становить близько 472 км. Наразі Закарпаття має півтора десятка пунктів перетину кордону до чотирьох країн ЄС (Польща, Словаччина, Угорщина, Румунія). Тобто, на кожні 31,5 км представлений один пункт перетину кордону до країн ЄС. Зазначимо, що цей показник майже відповідає європейським стандартам, згідно яких між пунктами перетину кордону повинна бути ділянка протяжністю 25 км. Зауважимо, що в середньому по Україні цей показник нині становить втричі більше – 90 км.

З Республікою Польща Закарпатська область має найменшу ділянку кордону. Ця невелика частина кордону з Польщею представлена гірською лісистою місцевістю без відповідної транспортної інфраструктури. Таким чином, легальним шляхом до Польщі можна потрапити тільки через контрольно-пропускні пункти, які розташовані в сусідній Львівській області. Саме тому на сучасному етапі завдяки Фонду розвитку транскордонного співробітництва (голова Іван Устич) проводиться робота по активізації двосторонніх контактів між краєм та Польською державою. Для цього в обласному центрі м. Ужгород відкрито Центр українсько-польських ініціатив з Польщею, що активізувало співпрацю й Закарпаття.

Зі Словацькою Республікою край має 98,5 км кордону. Досить часто серед населення краю, в засобах масової інформації лунають думки про невдоволення краянами роботою Словацького консульства в Ужгороді. Люди нарікають на черги й безпричинні відмови у видачі віз, пишуть скарги до МЗС України. Є такі особи, яким візу не дали вже втретє. Від цього потерпають не тільки родинні стосунки (в сусідніх окресах (регіонах) Словаччини є чимала українська/русинська спільнота), але й бізнес. Відзначимо також, що Угода про малий прикордонний рух між Україною і Словаччиною значно відрізняється від подібної Угоди з Угорщиною. Так, при оформленні дозволу на малий прикордонний рух подорожуючий повинен надати запрошення від словацької сторони, підтвердження родинних зв’язків від людей, які запрошують, наявність паспорта, який дійсний більше, ніж на 15 місяців. Від сплати за отримання дозволу (20 євро) звільнятимуться діти до 15 років (в угорців – до 18 років). За дозвіл не платитимуть громадяни вік яких перевищує 60 років, а угорському варіанті – особи, які офіційно є на пенсії, без урахування віку, також інваліди та особи до 21 року, які перебувають на утриманні. КПП «Ужгород» – пункт перетину кордону до Словацької Республіки Міждержавній та транскордонній співпраці краю з Словаччиною сприяють наступні міжнародні пункти пропуску через державний кордон: потужний за обсягами транспортних та пасажирських перевезень пункт пропуску «Ужгород – Вішнє-Нємєцке»; пункт пропуску «Малий Березний – Убля»; спрощений пункт пропуску для моноетнічних (угорці, які до встановлення кордону жили в одному селі) громадян двох держав «Малі Селменці – Велке Селменці». Вагому роль відіграє й міжнародний залізничний пункт пропуску через державний кордон України в Словаччину та Угорщину, що розташований у м.Чоп Ужгородського району.

Значним за протяжністю є кордон Закарпаття з Угорською Республікою – 136,7 км. Візовий дозвіл для в’їзду до сусідньої держави можна оформити безпосередньо в обласному центрі Закарпаття, в Генеральному Консульстві Угорської Республіки та Консульстві Угорщини в м. Берегово. Попри деякі труднощі з оформленням документів громадянам України, для тих осіб, які мають статус закордонного угорця або мають на меті подорожувати в межах прикордонної смуги, проблема візи вичерпується досить успішно. Для отримання Шенгенської візи для представників угорської національності необхідно тільки оформити «посвідчення закордонного угорця» та заручитись листом-підтримкою від голови партії «КМКС – Партія угорців України» М.Ковача або голови Демократичної партії угорців України І. Гайдоша. Наразі облаштовані наступні пункти переходу кордону з Угорщиною: спрощені пункти перетину кордону «Горонглаб – Ловня» та «Косонь – Барабаш»; пункт пропуску до Угорщини «Астей – Берегшуронь»; потужним за перевезеннями є перехід кордону «Вилок – Тісобеч».

Найдовшою є ділянка кордону краю з Румунією – біля 204 км. Оформити візу для в’їзду до Румунії можна в Консульстві Румунії в Чернівцях або ж безпосередньо в Посольстві Румунії в Києві. На міждержавному рівні обговорювалось питання про відкриття Консульства Румунії в смт.Солотвино, яке розміщене майже навпроти румунського Сігету Мармаціей. Втім, поки що справа крім ініціативи та переговорів далі не просунулася. Парадоксальна ситуація для закарпатців полягає у тому, що вздовж р. Тиса розміщені населені пункти, які до 1945 року становили органічну моноетнічну українську єдність. Колишні мости, які єднали дві частини сіл наразі зруйновані. Тому на українській стороні маємо Великий Бичків, а румунському боці – так само, але вже Bocicoiu Mare, містечко Тячів та його румунський відтинок Teceu Mic, рахівський Луг та марамороська Lunca la Tisa. Жителі прикордоння змушені долати сотні кілометрів за візою, щоб потрапити за сотню метрів до іншої держави. Це ж саме донедавна стосувалося й громадян Румунії, але починаючи з 2008 року для в’їзду в Україну їм вже не потрібен візовий дозвіл консульських установ. З перманентними проблемами (скандали довкола контрабанди цигарок, не зовсім обґрунтоване періодичне закриття/відкриття переходу через транспортний міст до Сігету Мармаціей тощо) функціонують пункти перетину кордону до Румунії. Наразі найбільш динамічним за обсягами транспортних та пасажирських перевезень є пункт переходу «Неветленфолу – Галмеу». Ця динамічність проявляється у довжелезних чергах автомобілів (більш як 90% із сусідніх Закарпатській області повітів Сату-Маре та Марамуреш), митних «пошуках» цигаркової контрабанди на румунській стороні. Діє також спрощений пункт переходу «Хижа – Тарна Маре», який фактично забезпечує жителів повіту Сату-Маре дещо дешевшим продовольством та знову ж таки, провокує останніх на контрабандні дії. Саме через це (контрабандні перевезення цигарок) відповідний пункт переходу «Тересва – Кимпулунг-ла-Тіса» минулого року закритий. Прикрою є доля залізничного пункту переходу «Ділове – Валя-Вішеулуй». З 1996 року розпочав функціонувати потяг «Рахів – Сігету Мармаціей – Тересва» з перевезеннями пасажирів. У 1998 році залізнична дорога була пошкоджена через величезну повінь. У 2003 році дорогу відреставрували і поїзд № 69-03 курсував по понеділках, середах та п’ятницях. Від районного центру м. Рахів до румунського м. Сігет Мармаціей можна було дістатися за 2 години 40 хвилин. Але у жовтні 2007 року румунські митники затримали великий вантаж контрабанди цигарок. Румунська сторона виставила великі штрафні санкції Львівській залізниці, яка оплачувати їх відмовилася. Отож, пункт перетину кордону не функціонує, поїзд досягає тільки румунського села Валя Вішеулуй (Вишівська Долина), яке населяє українська етнічна група, яка ідентифікує себе з гуцулами Рахівщини. Таким чином, проблеми перетину кордону легальним шляхом до Румунії вирішуються досить поквапливо, без помітних позитивних зрушень. Нещодавно відновлений пункт переходу «Солотвино – Сігету Мармаціей». Зауважимо, що цей пункт перетину кордону крім звичайних транзитних перевезень, ділових і приватних поїздок громадян двох країн ще й пов’язує етнічно однорідне (румунське) населення Тячівського та Рахівського районів краю та повіту Марамуреш (Румунія).

Закарпаття як регіон нелегального перетину кордону до країн ЄС. Висвітлюючи цю проблематику, ми звернемось до історико-ретроспективного аналізу та наблизимось до сучасного statu quo цієї проблеми. Вважаємо, що для усвідомлення масштабності явища «переселення народів» на зламі тисячоліть варто більш деталізувати виклад цієї надзвичайно важливої проблеми для краю та України загалом. Статистика засвідчує, що імміграційні потоки до 1994 року кількісно переважали над еміграційними. Так, з часу набрання чинності Закону України «Про громадянство» (13.11.1991 р.) вже на кінець 1994 року в Закарпатську область іммігрувало на постійне місце проживання 2 926 осіб – громадян інших держав. З них 23% не належать до «корінних національностей, що проживають на Закарпатті». Поступово поряд із міграційними переміщеннями всередині країн СНД, пожвавилась нелегальна транзитна міграція із країн Південно-Західної Азії, Близького та Середнього Сходу, Африки, Туреччини. Вже у 1993 році на кордоні Словаччини і Угорщини було затримано біля 3 тисяч «нелегалів». При цьому існували випадки одноразового переходу до 150 чол. Ситуація погіршувалась тим, що довкола нелегальної міграції формувались злочинні угрупування, погіршувалась епідеміологічна ситуація, переміщувалась зброя, наркотики тощо. У 1994 році на закарпатській дільниці Держкордону було затримано більше 4 тис. чол. В ході реалізації операції «Мігрант» було відпрацьовано 21 готель, туристичні бази, 63 приватні адреси. Було виявлено 156 іноземців, із яких 32 були притягнуті до адміністративної відповідальності; виявлено фальшиві документи в 21 громадянина Афганістану та 17 громадян Іраку. Якщо в 1993 році було нейтралізовано 9 каналів нелегальних переправ, то 1994 року ця цифра становила 17, а 1995 року – 19 каналів. Ці цифри є досить значними. Для порівняння: у тому ж 1995 році тільки 11 осіб звернулись з приводу отримання статусу біженця (7 чеченців, 1 росіян, 1 татарка, 1 вірмен і 1 грузин); 6-ти особам із Чеченської республіки були надані довідки для тимчасового перебування в Україні. У наступні роки нелегальна міграція пожвавилась. Так, 10 червня 1996 року в Ужгородському районі було виявлено чеський рефрежератор «Рено» із 42 громадянами країн Південно-Східної Азії. Вони мали намір нелегально перетнути українсько-словацький кордон. 5 липня 1996 року в Берегівському районі затримано 11 громадян Афганістану, а 1 серпня 1996 року в цьому ж районі – 15 громадян Афганістану. На території аеропорту «Ужгород» 1996 року були затримані громадяни Афганістану, Іраку, Анголи, Сомалі. Перевірки в гуртожитках, санаторіях, на ринках 1996 року виявили 420 іноземців, які не мали законних підстав перебувати в Україні і були притягнуті до адміністративної відповідальністі. Загалом упродовж 1993 – 1996 років було затримано 7 500 нелегальних мігрантів.

В листі керівництва Закарпатської ОДА до Державного комітету України у справах національностей та міграції «Про виконання в області Програми боротьби з нелегальною міграцією на 1996 – 1997 роки» відзначається, що в 1996 – 1997 роки було затримано більше 4 тис. іноземців із країн візового в’їзду; а у 1997 році (у порівнянні із 1996 р.) кількість затриманих зросла вдвічі. Найбільше громадян Афганістану, Індії, Китаю, Шрі-Ланки, Пакистану, Ірану, Іраку (всього 28 країн), третина з них – жінки і діти. Відкритий у жовтні 1997 року в м. Мукачево пункт тимчасового утримання нелегальних мігрантів не спроможний функціонувати надійно, оскільки розрахований лише на 40 осіб. Тому неминучими постали проблеми розповсюдження інфекційних захворювань, збільшення кількості правопорушень і злочинів, прояви расової та національної нетерпимості. Так, влітку 1997 року на території військового містечка Мукачівського прикордонного загону серед нелегальних мігрантів було зареєстровано спалахи інфекційних хвороб (сальмонельоз, дизентерія). Всього в 1997 році було затримано 2858 нелегальних мігрантів. В той час вцілому по Україні їх затримано в межах 30 – 40 тис. чол. З іншого боку, як відзначає М. Товт, доцільно і необхідно розмежувати поняття «нелегальний транзитний мігрант/економічний мігрант» і «біженець/шукач притулку». Ці питання знаходяться в полі зору компетентних державних органів, відповідних структур, обговорюються на практичних семінарах.

Зокрема, у вересні 1997 року в Ужгороді відбувся семінар «Правовий захист біженців в контексті боротьби з нелегальною міграцією», де взяли участь представники Адміністрації Президента України, Держнацкомміграції, МВС України, Держкомкордону, міграційних відомств Росії, Білорусі, Молдови, Словаччини та ін. Протягом 1997 року у відділ міграції управління у справах національностей Закарпатської облдержадміністрації для отримання дозволу на тимчасове перебування звернулось 38 осіб, в тому числі 12 дітей з Абхазії та 9 осіб з Чеченської республіки Російської федерації. За кошти Управління Верховного Комісара ООН у справах біженців та Адвентистського агентства допомоги і розвитку в червні 1997 року в м.Ужгород було відкрито консультаційну службу для біженців та шукачів притулку. У той же час кількість нелегальних мігрантів з кожним роком збільшувалась. Так, в 1998 році було затримано 3 662 нелегалів. З них – найбільше громадян Афганістану (1 336 чол.), Шрі-Ланки (585 чол.), Індії (537 чол.). В 1998 році були прийняті постанови на видворення 2 141 нелегальних мігрантів. Водночас міжнародними інституціями надавалась необхідна допомога. Внесок Товариства Червоного Хреста, Міжнародної Федерації Товариства Червоного Хреста та Червоного Півмісяця по програмі «Медична допомога біженцям табору-ізолятору в м.Мукачево» та Закарпатської обласної організації Товариства Червоного Хреста Украни протягом 1999 року та 1 кварталу 2000 року було виділено 28,9 тис. грн.

У 2000 році за кошти фонду охорони здоров’я та навколишнього середовища «Регіон Карпат – NEEKA» для утримання нелегальних мігрантів на території Мукачівського прикордонного загону було придбано будинок збірної конструкції на 100 місць (6 тис.$). Адже у Мукачівському пункті утримувалось протягом 1999 – першої половини 2000 років більше 3,9 тис. осіб. Витрати ж на 1 мігранта у Мукачівському пункті за цінами 1999 року становили 30 – 35 грн. на добу (біля 2 млн. грн. на рік). 1999 рік став більш плідним у плані затримання нелегальни х мігрантів – понад 7 630 тис. чол. У цьому ж році виявлено 28 каналів нелегальної міграції та порушено 29 кримінальних справ щодо 94 осіб. Серед затриманих виявились громадяни 24 держав Південно-Східної Азії, Близького та середнього Сходу, Африки. Найбільше з Афганістану – 53,4% та Шрі-Ланки (16,9%). Частка жінок та дітей становила 31,2%. Це коштувало державі більше 2 млн. грн. Крім цього 230 тис. грн. на транспортування мігрантів до Києва та подальшого видворення за межі України. У 2000 році було прийнято рішення про видворення за межі Україин 3 654 нелегальних мігрантів, з яких 98,2% громадяни країн далекого зарубіжжя. Серед затриманих громадяни 19 країн (найбільше – Афганістан (31,6%), Індія (24,1%), Шрі-Ланка (11,5%). За даними УСБУ в Закарпатській області в 2000 році затримано 61 переправника нелегальних мігрантів та викрито 4 канали переправки. За межі України видворено 4 іноземці, що причетні до організації переправки нелегальних мігрантів. В той же час на обліку відділу національностей та міграції Закарпатської облдержадміністрації перебувало тільки 20 осіб з Абхазії, що мали тимчасовий притулок в Україні. Тільки 3 іноземці та 7 дітей отримали статус біженця, а 10 осіб, 11 дітей втратили статус біженця, 1 особі було відмовлено у наданні статусу біженця. Дослідник та практик М.Товт відзначає, що кількість нелегальних мігрантів за 1996 – 2000 роки зросла більше ніж у 12 разів і становила понад 18 тис. чол. Тільки за перше півріччя 2001 року, власне, силами тільки одного Мукачівського прикордонного загону було затримано 2816 порушників кордону. Статистичні показники свідчать про затримання упродовж тільки 1991 – 2006 років 38,3 тис. нелегальних мігрантів на теренах Закарпатської області. Їхнє число кожного року коливалося від 200 осіб до 5 200 осіб. Минулого та поточного року в крайових засобах масової інформації повідомляється про тисячі осіб, які затримуються та поміщуються у Павшині, який було облаштовано у 2001 році за часів керівництва Закарпатською облдержадміністрацією Геннадієм Москалем.

Отже, затримані нелегальні мігранти утримувались у таборі тимчасового утримання біженців та нелегалів «Павшино», що неподалік Мукачева. Про проблеми утримання нелегалів багато писалося в публіцистичній та науковій літературі. Формально затримані не можуть утримуватися тут більше 30 днів, але багато нелегалів тут проводять більше півроку в очікуванні висилки, причому в умовах, які не відповідають стандартам не тільки ЄС, але й України. У таборі тимчасового утримання «Павшино» нелегали живуть не більше, ніж півроку. За цей час подають заявку з проханням надати їм статус біженця. Таким чином, вже тільки довідка про оформлене прохання дає дозвіл на вільне перебування на території України. Через певний термін надходить відповідь з міграційної служби. Однак поки це станеться нелегали знову випробовують долю і прагнуть перетнути кордон із ЄС. Тому цього року керівнитво області ініціювало рішення перенести пункт утримання нелегальних мігрантів подалі від Закарпаття на Схід України, поближче до кордону з Росією. Про це особисто висловлювався нещодавно заступник голови Закарпатської облдержадміністрації Іван Балога, брат глави Секретаріату Президента України. Отже, можна в перспективі очікувати певні зміни у проблематиці вирішення статусу та подальшої долі нелегальних мігрантів, які опинились на Закарпатті.

Висновки та пропозиції. Підсумовуючи вищесказане можна констатувати наступні висновки та сформулювати відповідні пропозиції: 1. Можливості громадян України, жителів Закарпаття, на пересування останнім часом погіршилися, що спричинено ускладненням механізму візової процедури країн-членів Шенгенської угоди; в Словаччину та Угорщину – через суворий бюрократичний режим оформлення документів, в Румунію – ще й через далекі відстані для оформлення візи (Чернівці, Київ). Поряд з цим, як відомо, громадяни країн ЄС в’їжджають до Закарпаття на основі безвізового режиму.

Отже, відповідним структурам державної влади України потрібно заключати реальні домовленості про полегшення візових санкцій для українців, а не навпаки, підпорядковуватися дедалі більшим дискримінаційним вимогам з боку країн ЄС. 2. Хоч Закарпатська область і має півтора десятка пунктів перетину кордону в напрямку до ЄС рівень їхнього функціонування є ненадійним та залежить від дії ряду факторів міждержавних взаємин України та сусідніх країн ЄС. Особливо це стосується КПП України на кордоні з Румунією (Тересва, Ділове, Солотвино). Отож, для полегшення співпраці між Закарпаттям та Румунією потребує відкриття та повноцінна робота Консульства Румунії в смт. Солотвино. 3. Через особливе геополітичне розташування Закарпаття значні масштаби нелегальної міграції фактично відвели краю роль заручника транснаціональної міграції через прозорі кордони з Російською Федерацією, відсутність відповідних міждержавних угод, неврегульованість міграційного законодавства. Все це поступово породжує ксенофобські настрої, особливо серед студентської молоді області.

Отже, для вирішення проблемної ситуації потрібно не тільки проводити семінари з питань толерантності щодо осіб неєвропейського походження, але на базі відкорегованого законодавства варто, відповідним правоохоронним органам виконувати свої безпосередні функції, щодо попередження можливих негативних наслідків нового «переселення народів» для мешканців краю. 4. Наразі потребує вдосконалення як правова, так інституційна складова регулювання міграційних потоків між Україною та сусідніми країнами ЄС. Українським законодавцям нарешті вартувало б зайнятися своєю системоутворюючою функцією – створення законодавчої бази, яка б захищала національні інтереси України, а не певних транснаціональних, «кланових» структур. Отже, саме заради цього фахівцям потрібно й надалі проводити як консультативно-роз’яснювальну роботу з представниками влади, так і відповідну освітньо-виховну діяльність заради виховання у середніх та вищих навчальних закладах України нової генерації «українців-європейців».

Вважаємо, що окреслена нами проблема легальної та нелегальної міграції між Україною та ЄС на прикладі Закарпатської області засвідчує наявність своєрідної амбівалентної моделі взаємин ще «не зовсім європейської» України з тими державами-сусідами (Польща, Словаччина, Угорщина, Румунія), які солідарно прагнуть та поступово реалізують своє повноцінне представництво у Європі «вічного миру».

Михайло Зан