Переглядів: 1474 | 19.09.2013 - 09:44

Ужгородська гімназія в «Енциклопедії історії та культури Карпатських русинів» (Укладачі: Павло Роберт Магочій, Іван Поп)

Будинок гімназії у Гуменному

Будинок гімназії у Гуменному

Ужгородська гімназія – середня школа, випускники якої мають право вступати до університетів. Навчання згідно повної програми гімназії у період до сер. 20 ст. на Карпатській Русі тривало вісім років, починаючи класом, що рівнозначний шостому, й продовжувалося до тринадцятого класу. Гімназія мала важливе значення, зокрема, для народів без власної державності, оскільки часто являла собою середовище, де в учнів розвивалося сильне почуття національної свідомості, в одних випадках – національності їхньої родини й предків, в інших – державної національності, з якою вони асимілювалися.

Заснування першої гімназії для карпатських русинів датується поч. 17 ст. У 1613 р. жупан комітетів Унг та Шариш Юрій (Дьордь) Друтет заснував єзуїтську колегію (collegium) в м. Гуменне в теперішній Словаччині. Між 1640 та 1646 pp. цю установу було перенесено до Ужгорода, де вона функціонувала як гімназія, якою керували єзуїти аж до 1773 p., коли їх орден було заборонено в Австрійській імперії. За єзуїтів рівень навчання в Ужгородській гімназії був, як на той час, досить високий. Навчалося в ній прибл. 170 учнів.

На поч. 19 ст. в Ужгородській гімназії було тільки шість класів; останні два роки (сьомий та восьмий класи) студенти навчались у т. зв. академії в м. Кошице або в м. Орадея (Великий Варадин; Надьварадин). За винятком короткого періоду, коли мовою навчання була німецька (1785 – 1790), мовою навчання в Ужгородській гімназії від її заснування до середини 19 ст. була латинська. З середини 19 ст. нею стала угорська мова, Хоча в окремих класах та при викладанні певних предметів учнями греко-католицького віросповідання використовувалася в 1850-х pp. «слов’янська і руська». Впровадження русинської мови у вжиток в Ужгородській гімназії стало результатом політичної діяльності Адольфа Добрянського, і протягом короткого часу (1862 – 1869) школа мала дві русинські кафедри – русинської мови та географії й історії. Залежно від орієнтації вчителя, вживалися в навчанні цих предметів русинська розмовна або російська мови. Починаючи з 1870-х pp. політика мадяризації Угорського королівства вела до поступового усунення русинської мови, так що під кінець 19 ст. угорська мова стала, фактично, мовою викладання в усіх класах.

У 1856 р. Ужгородська гімназія стала повною восьмирічною установою. Тим часом в Мукачеві, де від 1837 p. існувала приватна чотирикласна гімназія, усі вісім класів державної гімназії відкрито в І868 p. Деякі учні-русини, зокрема зі східних регіонів “Підкарпатської Русі, навчалися в шестикласній гімназії в м. Сіґет, якою керувала реформатська церква, або в трирічній гімназії під керівництвом римо-католицьких отців-піаристів. У 1890 р. в Берегові була відкрита державна угорська гімназія. Крім того, існувала римо-католицька гімназія в Пряшеві, в якій навчалися русини Пряшівщини; тут був у 1849 р. запропонований курс «руської» мови й першим його викладачем став Олександр Духнович. Намагання створити в рамках цієї установи в 1860-х pp. кафедру русинської мови не вдалися, і в наступних десятиліттях, подібно до інших міст Угорського королівства, угорська мова стала домінуючою, а зрештою, єдиною мовою навчання в Пряшівській гімназії. Крім того, передбачалося, що гімназії Ужгорода, Мукачева, Пряшева та Берегова підтримуватимуть почуття угорського державного патріотизму й внаслідок цього багато русинських учнів не лише були відданими громадянами Угорщини, але й прийняли мадярську національну ідентичність.

Після Першої світової війни, коли населені русинами землі на південь від Карпат були в 1919 р, приєднані до Чехословаччини, ситуація радикально змінилася. Мова навчання повинна була вибиратися виходячи з потреб не лише місцевого східнослов’янського (русинського) населення. Наприклад, в Мукачеві (1924) та Ужгороді (1934) були відкриті єврейські гімназії з викладенням на івриті, а протягом 1920-х pp. – паралельні чеські класи в Ужгороді, Мукачеві й щойно заснованій гімназії в Хусті (1921). Русинські активісти Пряшівщини довгий час домагалися власної установи, й нарешті в 1936 р. було в Пряшеві відрито російську гімназію.

У чехословацький період розвинулися та стали відомими (на підставі мови навчання й національної орієнтації вчителів) «русская» (Мукачево. Хуст, Пряшів) та «українська» (Ужгород, Берегово) гімназії. Орієнтація кожної установи значною мірою залежала від поглядів директорів і визначалася кількістю російських або українських учителів, найнятих з числа новоприбулих політичних емігрантів. У той час як рівень навчання протягом чехословацького періоду помітно зріс, учні часто приймали російську або українську національну ідентичність, через що значна їх кількість не внесла нічого до власної русинської культурної еволюції.

Протягом скороминучого автономного уряду (1938 – 1939), очолюваного Августином Волошином, гімназії, які залишилися в межах Підкарпатської Русі (Карпатської України) або переїхали на її територію, були українізовані. Після березня 1939 p., коли решта Підкарпатської Русі й незначна частина Пряшівщини були приєднані до Угорщини, навчання українською мовою було повністю ліквідовано, російською мовою – істотно зменшено, і викладання в Ужгородській, Мукачівській та Хустській гімназіях мало офіційний характер русинської (угрорусинської) орієнтації. У сусідній Словаччині протягом усієї Другої світової війни навчання в державній гімназії в Пряшеві надалі проводилося російською мовою і сприяло зміцненню російської національної самосвідомості серед учнів.

Після встановлення радянської влади на Підкарпатській Русі (1945) гімназію як установу було скасовано й замінено т.зв. десятирічною середньою школою (десятирічкою). На поч. 90-х pp. десятирічне навчання в середній школі було замінено 11-річним, а на початку 21 ст. – 12-річним. У 1990-х pp. було відновлено гімназію як навчальний заклад, і вони з’явилися в Ужгороді, Хуст та інших містах Закарпаття. Тим часом у Пряшеві й надалі існувала російська гімназія, а інші російські гімназії виникли в Медзилаборце у 1945 р. (того ж року переведена в м. Гуменне) та в Свиднику. Однак на початку – 1950-х pp. чехословацькі комуністичні власті замінили в цих установах російську мову навчання українською (як складову частину адміністративного рішення, прийнятого державою, в якому було проголошено, що русини Пряшівщини є в «дійсності» українцями). Зрештою, гімназія в м. Гуменне була ліквідована (1953), а українська гімназія в Пряшеві існує до цього часу.

Література: Sandor Fankovich, ed., А Mun-kdcsi magyar kirafy Miami fogymnasium tor-tenete es 1895-1896-ik tanevi ertisiloje (Mukachevo, 1896); Skolstvi na Podkatpatski Rusi vpritomnosti (Praha, 1933); Степан Шах, Між Сяном і Дунайцем: спомин (Мюнхен, 1960); Skolstvi па PodkarpatsM Rusi v pfitonmosti (Praha, 1933); Андрій Чума, Андрій Бондар, Українська школа на Закарпатті та Східній Словаччині: історичний нарис (Пряшів, 1967); Любиця Бабота, Андрій Тилняк, упор., 50 років Пряшівської української гімназії, 1936-1986 (Братислава – Пряшів, 1988); Василь Маркусь та Василь Худанич, упор., Хустська гімназія (Ужгород, 1994); Василь Худанич, упор., Берегівська українська гімназія (Ужгород, 1997); Василь В. Гомоннай, Василь В. Росул та Михайло 1. Талапканич, упор. Школа та освіта Закарпаття (Ужгород. 1997); І. Берцик, Павло Чучка, Ужгородська гімназія, 1613-2001 pp. (Ужгород, 2001).

 Богдан Горбаль, Павло Роберт Маґочій, Іван Поп

У разі передруку та копіювання матеріалів гіперпосилання на інтернет-портал «заКарпатія» (www.zakarpatia.com) обов’язкове!