Переглядів: 114 | 19.07.2017 - 10:52

З історії «Просвіти» в селі Оноківці поблизу Ужгорода

Onokovcy_gerbУ 1990-х роках науковою інтелігенцією Закарпаття зроблено значний крок з відновлення й висвітлення історичного минулого регіону. Чільне місце у цьому процесі посідає період входження Срібної Землі до складу Чехословацької республіки (1919 – 1939 рр.).

Зокрема, з кожним роком відкриваються все нові й нові сторінки історії української культурно-освітньої громадської організації «Просвіти», яка мала свої осередки по всій території Закарпаття. Це важливо тепер, особливо напередодні 100-річчя від часу заснування товариства. На інтернет-сайтах, у періодичній пресі, в щорічних «Календарях «Просвіти», в наукових збірниках чи окремими книжками з’являються історичні нариси про діяльність сільських читалень, про їхніх керівників та рядових членів, про роль осередку в житті місцевих громад тощо. Але, незважаючи на це, конкретна діяльність багатьох осередків є маловідомою, і такі сторінки історії чекають своїх дослідників, очікують на поширення серед широкої публіки. Однією із таких є сторінка історії села Оноківці поблизу Ужгорода.

Onokovce_WТому, хотілося б привернути увагу до одного із таких осередків «Просвіти» — читальні в селі Оноківці, що на Ужгородщині. Своєрідність існування в цьому селі «Просвіти» полягала в тому, що, згідно з переписами населення, тут проживало і чимало словаків. Більше того, словацьке населення приязно ставилося до місцевих просвітян, неодноразово залучалося до спільних з українцями культурницьких і спортивних акцій. Тут і до сьогодні залишилися традиційно толерантні відносини між представниками різних національнотей.

Хоча крайова «Просвіта» була створена ще у 1920 році, упродовж перших років у Оноківцях осередку створено не було. Це було пов’язано з декількома суттєвими, на нашу думку, моментами.

По-перше, тут у той час знаходилася лише словацька початкова школа — філія школи в Доманинцях. Українські класи в селі були відкриті тільки на початку 1930-х років завдяки старанням о. Хіри.

По-друге, на початок 1930-х років припадає своєрідний етап культурно-національного піднесення місцевої молодої генерації русинів-українців. Саме навчання в українських класах шкіл у Оноківцях і Доманинцях вплинуло на подальший розвиток культурного життя в цих селах.

Як відомо, у селі Доманинці проживало багато національно свідомих діячів, котрі репрезентували село у просвітницькому житті регіону. Так, один із місцевих інтелігентів — Юрій Палинчак — учителював в українських класах школи в с. Оноківці й став одним із організаторів і керівників читальні «Просвіти» на початку 1930-х років.

Відкриття читальні «Просвіти» в селі вимагало створення умов для діяльності осередку та становлення її структурно-організаційної бази. Основні завдання сільської читальні полягали у проведенні національно-культурної праці не тільки з молоддю. Вистачало роботи з подолання неписьменності, поліпшення господарського життя тощо.

При читальні «Просвіта» були створені сільський Руський національний хор, організатором і диригентом якого став Юрій Палинчак, танцювальний і театральний гуртки (ставили українські танцювальні й театральні номери). У приміщенні читальні розташовувалася і власна бібліотека.

Scan-100316-0001Організація роботи читальні майже не відрізнялася від роботи інших просвітянських осередків у тогочасній Підкарпатській Русі. Тут регулярно відзначалися дати народження відомих українських і закарпатських діячів культури, проводилися мистецькі огляди, просвітянські свята тощо. Все це супроводжувалося театральними виставами й хоровими співами. Бібліотекою передплачувалася періодична преса, дитячі видання, діялили господарська та спортивна секції.

Серед активних членів місцевої «Просвіти» були в основному вчителі, студенти учительської семінарії, гімназисти, які походили з села. З великим задоволенням сюди навідувалися гості з інших сіл, де також функціонували просвітянські осередки. Активно залучалася до просвітницької діяльності шкільна молодь. Активістами осередку в Оноківцях були крім названого Юрія Палинчака ще Іван Товт, брати Іван та Йосиф Богдани, Іван Богдан, Ірина Богданова, Юрій Совга, Юрій Токар, Ганна Рутова, Марія Бабкова, Марія Пеняк, Іван Піска, Іван Дудик, Йосиф Мацик та інші.

Особливої уваги заслуговує діяльність місцевої спортивної секції «Просвіти». Як відомо, на той час у Закарпатті мережа просвітянських спортивних осередків ще не була поширеною. А так звані СК «Просвіти» (Спортивні Клуби «Просвіти») діяли у Малому Бичкові, Невицькому, Кальнику, Баранинцях, Косівській Поляні, Вишніх Реметах та в інших населених пунктах регіону. У селищі Ясіня під дашком «Просвіти» з 1923 року діяла спортивна організація «Січ».

У Оноківцях спортивною секцією керував Юрій Палинчак, який упродовж 1934 – 1938 років захищав кольори улюбленого в народі першого професійного слов’янського футбольного клубу тогочасного Закарпаття СК «Русь» (Ужгород). Традиційно найбільшою популярністю у селі користувався футбол. До складу футбольної команди входили також Юрій Совга (впродовж 1936 – 1944 років виступав за СК «Русь» (Ужгород), а з 1945 по 1948 роки тренував спортивну «Просвіту» в Невицькому попри вже напівофіційну заборону радянською владою), Іван Богдан (упродовж 1935 – 1944 років виступав за СК «Русь» (Ужгород)), Йосиф Богдан (упродовж 1935 – 1944 років виступав за СК «Русь» (Ужгород)), Юрій Токар (довгий час був капітаном команди), Юрій Мацик (запрошувався до СК «Русь» (Ужгород), Іван Чоловка, Іван Товт, Іван Піска, Іван Ковач, Іван Дудик, Алойзіс Крчмар, Юрій Мельничак, Юрій Боринський та інші.

Потрібно зазначити, що членами цієї команди були і представники чеської (Алойзій Крчмар) та словацької (Іван Піска) національностей. Згадана футбольна дружина проіснувала з 1930 року до 1941 року, незважаючи на те, що місцева «Просвіта» діяла лише до 1939 року.

lfr_ireland_2_0Традиційною спортивною формою команди були білі футболки і темно-зелені шорти. На емблемі оноківських футболістів була зображена темно-зелена чотирилиста конюшина, яка була символом землеробської діяльності місцевих жителів.

Спортивний колектив виступав з перемінними успіхами у командних змаганнях. Як правило, через важке фінансове становище команда грала із сусідніми сільськими спортивними організаціями сіл Коритняни, Баранинці, Доманинці та представниками інших населених пунктів. Займалися вони й іншими видами спорту.

Просвітяни села Оноківці намагалися долучатись й до всепросвітянського руху, який тоді простував широкою ходою по території регіону. Про це свідчить їхня участь у багатьох культурно-національних акціях. Зокрема, вони були учасниками кількох регіональних просві­тянських свят-з’їздів, які проводилися у Перечині (1933 р.), Дубриничах (1935 р.), Тур’ї-Реметі (1937 р.).

Яскравою сторінкою в культурно-політичній історії Закарпаття був день Величного Всепросвітянського з’їзду 17 жовтня 1937 року в Ужгороді. Як свідчить літописець тих подій Василь Гренджа-Донський, участь у ньому взяли представники з усіх куточків краю. Просвітяни з с. Оноківці також були тут представлені, ідучи святковим маршем услід за осередком Йоврі (сучасна Сторожниця). Факти, які описав відомий поет, публіцист і просвітянин В. Гренджа-Донський, говорять самі за себе і документально підкреслюють масовість цього заходу («Щоб не сказали вороги…»).

Однак, наступний рік приніс місцевим громадянам чергове важке випробування. У листопаді 1938 року за Віденським арбітражем від Закарпаття було відторгнуто на користь Угорщини деякі корінні українські території. Але, незважаючи на це, повсюдно проводилась активна підготовка до виборів у Сойм Карпатської України (І939 р.). Не відставали від умов тогочасного політичного життя й просвітяни села Оноківці.

12 лютого 1939 року у селі Оноківці Середнянського округу із 396 голосуючих 352 віддали свої голоси за кандидатів від партії «Українське національне об’єднання» (УНО). Це свідчить про добре проведену агітаційну роботу і, без сумніву, про національну свідомість місцевого населення.

Трагічні події І939 року в Карпатській Україні суттєво вплинули на подальшу долю місцевого осередку — діяльність «Просвіти» була призупинена, українські класи в сільській школі ліквідовані. Активісти читальні опинилися в немилості. Іван Богдан був застрелений угорськими терористами в Радванці (передмістя Ужгорода), а Іван Товт зазнав знущань у в’язницях за свою участь в русі опору проти профашистських гортистів.

На жаль, багато документальних матеріалів щодо конкретнішої діяльності осередку в селі Оноківці з різних причин зникло. Так само, як і бібліотечний фонд місцевої читальні, який нищився насильно спочатку угорськими, а згодом і радянськими окупантами. Та все ж, маємо надію, що у майбутньому все ж вдасться відновити бодай частину цінних джерел з історії давнього села поблизу Ужгорода – села Оноківці.

Маріан ТОКАР (Ужгород)