Переглядів: 185 | 21.07.2017 - 10:36

З історії політичної думки Закарпаття: національне питання у поглядах братів Реваїв

17Продовжуємо знайомити з представниками української політичної думки Закарпаття 20 століття. Вона викристалізовувалася у ході складної політнико-національної, ідеологічної та культурно-національної боротьби, яка набрала особливої ходи у міжвоєнний період, коли Закарпаття під назвою Підкарпатська Русь стало повноцінною складовою чехословацької демократичної системи з класичними елементами зародження громадянського суспільства, політичного плюралізму, демократичних цінностей.

Серед активних будівничих такої демократичної системи в регіоні, а згодом і Карпатської України були й брати Федір та Юліан Реваї, які проявили себе успішними громадськими лідерами та політиками, а також стали виразниками чіткої української національно-культурної позиції. 

Федір_РевайФедір Ревай (1890–1945) – громадсько-політичний та культурно-освітній діяч, журналіст, провідний партійний активіст Чехословацької соціал-демократичної партії (1919–1936), редактор газети «Нова свобода» (1938–1939), голова Українського національного об’єднання (1939), міністр торгівлі та громадських робіт (1939), депутат Сойму Карпатської України (1939), заступник голови Сойму (1939).

Основні праці: «Між українською і чеською народними радами нав’язується контакт» (1938), «Внутрішньо-політичний лад у потрійнім державнім союзі» (1938).

Ще в юнацькому віці долучився до політичного життя регіону ‒ через залучення до соціал-демократичного руху Австро-Угорщини. Так, у 1907‒1911 роках перебував у лавах угорської Соціал-демократичної робітничої партії, а після 1919 року вступив у Чехословацьку соціал-демократичну партію. У 1929‒1930 роках ‒ член президії крайової організації цієї партії і одночасно обирався депутатом земського представництва від неї. Пройшов хороший вишкіл партійного політика, що ви кристалізувало його безкомпромісність у політичних поглядах. У партії він перебував до 1936 року, до виключення з її рядів через радикальні національні погляди та конфлікт із чеськими колегами (офіційно – порушення партійної дисципліни). Реально, під час виборчої кампанії 1936 року, всупереч більшості членів виконкому, він вимагав, щоб у земське представництво Підкарпатської Русі був рекомендований і обраний не чех, а українець. Саме цю позицію Ревая кваліфікували як національний ухил і виключили його зі своїх лав. До речі, у крайовому заступництві він був чи не єдиним представником від національних сил українства Закарпаття.

«Чехи мусять собі усвідомити, що тут живе український народ, та мусять інформувати Прагу правдиво…» (із інтерв’ю Ф. Ревая «Новій свободі» від 29 грудня 1938 р.).

Його політична думка, на відміну від більшості проукраїнських політиків старшого покоління, вирізнялася радикалізмом, що втім не вплинуло на високий авторитет серед однодумців поміркованого Волошина.

Федір Ревай редагував найпопулярнішу україномовну газету «Нова свобода», яка стала про урядовою і партійною УНО. Там було надруковано чимало його статей про політичне життя в регіоні та особисті політичні погляди (редактор подавав деякі матеріали анонімно через переслідування).

Коли після арешту лідера першого автономного уряду Андрія Бродія [1] новим прем’єр-міністром Підкарпатської Русі призначили Волошина, Ревай привітав останнього такими словами: «Наше громадянство доказало, що воно дисципліноване, стоїть і стоятиме завжди при Вас, пане прем’єр. Ми присягаємо на вірність своїй українській владі. Ми маємо довір’я до своїх провідників, бо знаємо, що вони підуть завжди з народом». Це був його виступ із балкону Народного Дому товариства «Просвіта» в Ужгороді перед великою маніфестацією молоді на підтримку А. Волошина.

«Ми присягаємо на вірність своїй українській владі. Ми маємо довір’я до своїх провідників, бо знаємо, що вони підуть завжди з народом… Нам з мадярами не по дорозі, ми хочемо жити у своїй вільній, самостійній карпато-українській державі!»з промови Ф. Ревая на маніфестації в Ужгороді, «Нова свобода» від 28 жовтня 1938 р.)

24 січня 1939 року було сформовано центральний провід партії УНО на чолі з Ф. Реваєм. На цій посаді він проявив себе як палкий український націоналіст і прихильник державницької ідеології. Його політичні погляди відрізнялися від представників оточення Волошина радикалізмом і жорсткою критикою опонентів українства. Фактично, політичні дії Ревая повністю вписувалися в засади партійної ідеології, а той факт, що він був вихідцем із Закарпаття, вплинув позитивно на поширення авторитету й національної складової політичної програми партії УНО. Якщо Волошин вимагав поміркованості від усіх політичних інститутів карпато-української влади, то Ревай вважав, що національна ідея має бути рушієм державотворчих потуг, а партія – авангардом побудови національної держави. Членство в політичній організації має визначатися глибокими політичними переконаннями й відданістю ідеям українського націоналізму.

Однією із найпоширеніших форм вираження власних політичних думок, на переконання Ревая, були публічні виступи на зібраннях, мітингах, маніфестаціях. Будучи чудовим і палким оратором, він вміло використовував свої здібності на заходах у підтримку розбудови Карпатської України, Українського національного об’єднання, інших урядових органів. Український письменник і журналіст В. Гренджа-Донський, літописець Карпато-Українського державотворення говорив про нього: «Мало політичних зборів, де б він не виступав. Знаменитий промовець, його слова молотом ударяють, сиплються громами і з ним не можна і не виплатиться конкурувати – всіх переліцітує і хоч би скільки промовців виступало, найбільші успіхи завжди він несе» (В.Гренджа-Донський. «Щастя і горе Карпатської України», 2002).

У час становлення українського автономного уряду на чолі з Волошином Ф. Ревай гостро висловлювався про неминучість державотворчого розвитку закарпатських українців: «Давня наша мрія: створення своєї держави, де панами були б ми самі на своїй землі, здійснюється. Старі часи гніту і неправди минули і не сміють повернути!» («Нова свобода», 1938).

f revajЯк політичний публіцист, редактор і автор чисельних газетних матеріалів (переважно анонімних) Федір Ревай особливо проявив себе під час виборчої кампанії 1939 р. до Сойму Карпатської України, активно займаючись їх підготовкою та проведенням. Саме у цей час його особу як активного розбудовника Карпато-Української держави називали «народним трибуном», «найталановитішим політиком», «палким націоналістом», «добродієм українських установ» та ін. Недарма Ф. Ревай був обраний депутатом Сойму, а на першому його засіданні йому довірили посаду заступника голови парламенту. На цьому його політична кар’єра завершилася, оскільки був заарештований угорськими, а згодом радянськими силовими структурами, після чого загинув у засланні.

«Політична система Карпатської України не знає партій. Всі політичні партії були розпущені й зліквідовані. Політичне керівництво й провід Карпатської України належить Українській Народній Раді. Це є орган політичної консолідації й концентрації національних сил Карпатської України. це не є політична партія, хоч і складається з активних людей всіх бувших національно-українських партій. В цім органі не панує жадна доктрина, тут панує лише українська державно-творча ідея, так як вона в протязі двох десятків літ еволюційно на Карпатській Україні розвивалася і в рішаю чім моменті реалізувалася в своїм політичнім і суспільно-національнім змісті. Авторитету цієї ідеї буде підпорядкована вся внутрішньо-політична система та все життя Карпатської України» (Ф. Ревай, «Внутрішньо-політичний лад у потрійнім державнім союзі», «Нова свобода» від 9 грудня 1938 р.»).

U RevajБрат Федора Ревая – Юліан Ревай (1899–1979) ‒ громадсько-політичний та культурно-освітній діяч, педагог, редактор журналу «Учитель» (1924–1935), «Пластуна» (1928–1938), видавець суспільно-господарського журналу «До перемоги» (1935–1938), депутат чехословацького парламенту (1935–1938), голова «Учительської Громади», міністр пошт і залізниць в першому автономному уряді (1938), міністр комунікацій (залізниць) (1938–1939), прем’єр-міністр Карпатської України (1939), депутат Сойму Карпатської України (1939). Він прожив яскраве політичне життя, був одним із найпопулярніших політичних діячів Карпатської України і його цілком справедливо вважають одним із творців Карпато-Української держави.

Основні праці: «Меморандум тов. «Просвіта» в Ужгороді о язиковом спорі (1931, співавт. Ю. Бращайко), «Довкола автономії Підкарпатської Русі» (1936), «Інтерпеляції і запити: Учебниковий плебісцит» (1938), «В боротьбі за правду» (1938), «The March to Liberation of Carpatho-Ukraine» (1954).

Як і брат Федір у юному віці Юліан залучився до громадсько-політичної діяльності й активно залучився до соціал-демократичного руху, став співзасновником у Мукачеві Соціал-демократичної партії. Упродовж усього міжвоєнного періоду (до кінця 1938 р.) він залишався вірним партійній ідеології, був редактором, членом президії, депутатом Чехословацького парламенту від партії (1935–1938), головою ПР(У)ЦНР, а згодом урядовим міністром і депутатом Сойму Карпатської України. Він наголошував, був носієм поміркованих політичних поглядів, що дало змогу стати соратником Волошина.

Юліан Ревай відомий як захисник української мови в регіоні, пропагував і відстоював її використання у навчальних закладах й урядових установах. Про одну із таких акцій повідомляла «Нова свобода» у статті «Міністр Ю. Ревай на Академії «Просвіти» в Празі (10 грудня 1938 р.): «На зборах міністр Ю. Ревай виголосив велику промову, в якій під черкнув, що існування нашої держави є під кожним оглядом забезпечено. Опісля описав всю історію боротьби представників українського народу по цей бік Карпат за врятування нашої державності».

Період активізації політичного життя Ревая-молодшого й одночасно формування його чіткої політичної позиції припав на середину 1930-х років. У липні – жовтні 1938 року Ю. Ревай неодноразово зустрічався з прем’єр-міністром Чехословаччини для обговорення автономних перспектив регіону. Він знаходився в курсі всіх політичних подій і мав свіжу думку на різні тогочасні проблеми: «Уповноваження влади Підкарпаття є однакове з уповноваженням влади Словаччини. Найголовнішим нашим завданням є впорядкування границі з Мадярщиною, яке тепер проводиться. Вірю, що знайдемо розв’язку, яка буде відповідати інтересам Підкарпаття й Мадярщини. Мадярщина стоїть на принципі самовизнання й влада Підкарпаття в границях можливості хоче це задоволити. Але мадярська влада мусить взяти під увагу географічні відносини й комунікаційну сітку» («Міністер Юліан Ревай вернувся з Праги», «Нова свобода», 20 жовтня 1938 р.). Ревно він засуджував і антиукраїнські виступи угорської влади.

1 грудня 1938 року Ю. Ревая призначили прем’єром третього автономного уряду Підкарпатської Русі. У попередніх кабінетах міністрів він посідав посаду міністра торгівлі та громадських робіт. Ю. Ревай став автором законопроекту про автономію регіону, представляв автономний край на переговорах про економічне співробітництво з Німеччиною, а в останньому уряді був призначений міністром закордонних справ Карпатської України.

«Ворожа пропаганда поширює сплетні, що в Карпатській Україні є переслідування на політичному чи релігійному тлі, зокрема переслідування православного населення. Ці чутки – видумані. В Карпатській Україні немає ніяких переслідувань. Всі громадяни, без різниці політичної переконаності чи релігійної приналежності – є рівні перед законом»з інтерв’ю Ю. Ревая Німецькому інформаційному бюро, «Нова свобода» від 4 грудня 1938 р.)

Свою активну українську політичну позицію Ревай-молодший продовжував відстоювати і в еміграції, куди відправився після поразки державності. Через Словаччину, Чехію, Німеччину він потрапив до США, де був одним із яскравих дослідників і пропагандистів Української держави в Карпатах, очолюючи Товариство допомоги «Самопоміч» (1949–1979), канцелярію Українського конгресового комітету (1949–1957), Український інститут Америки (1958–1979), Карпатський дослідний центр в Нью-Йорку (1964–1979).

Про його політичний хист пише українська преса Східної Галичини («Новий час», «Діло»): «Приявність у складі цього уряду загальновідомих постатей – активних українських діячів-політиків: о. Августина Волошина й посла до празького сойму Юлія Ревая – для нас найкраща запорука, що керма подій і життя буде в надійних і досвідчених руках». Про Ревая говорили, що це український діяч, який не потребує «національної легітимації», тобто якої-небудь додаткової перевірки в своїх професійних та ідеологічних поглядах. Дослідники Карпатської України вказували, що Ю. Ревай був глибоко переконаний в реальності створення Української держави в Карпатах «де-юре і де-факто хоча б на деякий час…».

Після поразки національно-визвольних змагань Ревай, разом з деякими членами уряду Карпатської України, емігрував за кордон. Деякий час проживав у Словаччині. В липні 1939 року брав участь у переговорах із Проводом Українських Націоналістів (Венеція), на яких було прийнято документ про співпрацю. В 1945 році емігрував до Німеччини, а в 1948 році – до США, де став директором кредитного товариства, начальником канцелярії Українського конгресового комітету, директором Українського інституту і Карпатського дослідного центру, який сьогодні носить його ім’я.

Вищеназвані представники Карпато-Українського політикуму зробили значний внесок у національно-державницький напрям української зарубіжної політичної думки міжвоєнного періоду. Разом із Августином Волошином вони складали досвідчену групу політиків, які намагалися за будь-яку ціну зберегти автономні права регіону й пропагували здобуття самостійності легальним конституційним шляхом.

Примітка:

[1] Бродій Андрій – громадсько-політичний діяч русофільської та проугорської орієнтації, перший прем’єр-міністр автономного уряду Підкарпатської Русі (1938). Звільнений з посади чехословацькою владою і заарештований за звинуваченням у державній зраді.

Маріан ТОКАР (Ужгород)