Переглядів: 46 | 06.02.2019 - 13:48

«Діамант» народної творчості українців Мармарощини

Коломийки МармарощиниІсторична репліка навіяна подіями наших днів та знахідкою в бібліотеці. Під час опрацювання примірників цілого ряду закарпатських, галицьких та буковинських українських часописів національно-демократичного напряму міжвоєнного періоду, що зберігаються в фондах Львівської національної наукової бібліотеки України імені В. Стефаника, мною звернуто увагу на феномен разючої злободневності багатьох їх публікацій. Багато статей хочеться безпосередньо цитувати, настільки вони актуальні. Впевнений, що й інші українські часописи міжвоєнного періоду, які редагувалися справжніми патріотами, талановитими журналістами, витонченими політологами, вмілими аналітиками, обізнаними істориками тощо, можуть при їх ретельному вивченні проявитися з цього боку. Події сьогодення в Україні та світі свідчать, що ці видання ще зарано «списувати» лише на зберігання в архів.

На моє глибоке переконання найкраще це може засвідчити передрук «старих» статей в сучасних виданнях з прив’язкою до нинішніх подій та процесів. Могутня харизма їх авторів, високий інтелектуальний рівень публікацій та потужна енергетика вивчених додаткових матеріалів надихнули мене, далеку від історії та журналістики людину, долучитися до збереження, вивчення та популяризації української літературної та публіцистичної спадщини. Більш того — взятися за перо. Мій позитивний досвід в цьому питанні та наявні матеріали, що дивовижно співзвучні сьогоденню, спонукають надалі робити це ще більш активно. Стараюся цікаві статті з минулого та мої супровідні тексти зробити максимально доступними для зацікавлених осіб та широкого загалу. Саме тому завжди, як і цього разу, подаю їх і на світлині або фотоколажі, і в текстовому форматі з поясненнями та доповненнями.

Марамуриські народні пісні

Ой, ішов я із Сигота,

В Крачунові впився.

А в Бичкові упав з моста,

У Лузі втопився.

А в Поляні гряда мала,

Малом придушився,

А в Рахові славнім місті

За беріг імився.

Зібрав Петро Попович, Поені суб Мунте (Чернівці (тоді Румунія), Альманах [тижневика] «Самостійність» на рік 1936, стор. 36-37)

Інакше і не скажеш – «Діамант» народної творчості українців Мармарощини…

Внаслідок розпаду Австро-Угорщини Мараморощина була поділена: 3/5 території відійшло до Чехословаччини, а 2/5 (включно з Сиготом) — до Румунії. Кілька сіл, включно з Бичковом, при цьому були поділені між двома країнами. Річка Тиса хоч і стала природним кордоном між закарпатським і романським Марамуришом, проте не розділила єдиний народ. По обидва боки кордону українці краю всіляко намагалися позбутися відчуття «меншовартості» та «другосортності», яке їм нав’язувалося в рамках Австро-Угорщини. В новоствореній Чехословаччині ці процеси відбувалися більш успішно ніж в консервативній Румунії. «Штучність» і «тимчасовість» нового кордону по Тисі народ відчував безпосередньо і намагався максимально нівелювати його. Представлена мною нижче коротенька, але надзвичайно влучна коломийка може слугувати чудовою ілюстрацією до сказаного. Це справжній інформаційний згусток з подвійним і навіть потрійним підтекстом. Класична алегорія. З притаманною лише даній формі народної творчості лаконічністю, феєричністю, безпосередністю, гумором та самоіронією вона надзвичайно твердо, недвозначно та яскраво демонструє нероздільність українців Мармарощини.

Тому й назвав я її саме діамантом, а не перлиною, як це прийнято. Цей та подібні прояви культурного життя українців, були доказом, що вони живі та що хочуть за всяку ціну стати самостійною національною одиницею. Такі, на перший погляд навіть дрібні, прояви цього життєвого бажання були великою заохотою до подальших змагань. Влада по обидва береги Тиси не тільки не сприяла боротьбі українців краю за свої права та самобутність, але й всіляко протидіяла цьому. Але зупинити цей природній процес не могла. А намагалася, особливо в Румунії, де вістря тиску було спрямоване на інтелігенцію та свідомих українців. Слід хоча б згадати неодноразові арешти активістів Української національної партії на Мараморощині (зокрема і мого дідуся Івана Одовічука та його колегу Петра Поповича) та й просто передплатників та розповсюджувачів українськомовних періодичних друкованих видань в краї. Згодом, за часів диктатури військових репресії ще більше посилилися. Арешти стали звичним явищем, а звинувачення в завданні шкоди інтересам Великої Румунії — поширеним. Слід вказати, що саме тоді був закатований побратим Івана Одовічука адвокат Юрій Вельничук зі Сторожинця, а його самого було заплановано підло ліквідувати під час перевезення з однієї в’язниці до іншої — «при втечі». І лише завдяки попередженню зі сторони своїх симпатиків з охорони вдалося зірвати це підступне вбивство. Проте жертви не були даремні. Навіть в консервативній Румунії перепис населення, проведений в 1933 році, дав дані про високу національну свідомість населення Мараморощини.

Ще в багатьох випадках державні архіви та архіви різних об’єднань, установ та організацій України все ще зберігаються традиційно — в письмовій формі на папері. Такі архіви наразі залишаються зберігачами матеріалів, а до їх «оцифровки» та оприлюднення в штатних працівників руки не доходять. Рахую, що до цієї справи слід широко залучати науковців, студентів відповідних напрямків, краєзнавців, патріотів, небайдужих волонтерів тощо. Це дозволить порівняно швидко виправити становище. І тоді віднайдеться і дійде до сучасного читача ще не одна «перлина» та «діамант» української літературної та публіцистичної спадщини.

Підсумовуючи наведене слід констатувати, що представлена в даній статті коротенька «марамуриська народна пісня» (за формою коломийка, якій мінімум понад 120 років), безсумнівно є унікальним фольклорним шедевром, який надзвичайно чітко та яскраво доказує нероздільність Мармарощини у свідомості українців цього славного краю у період 30-50-тих років 20-го століття.

Закінчу свій допис закликами до сучасників. Давайте не забувати славні вчинки наших предків. Давайте брати з них приклад і продовжувати їх патріотичні справи. Давайте пам’ятати, берегти та розвивати наші національні традиції. Давайте ділитися здобутками з сусідами. Спрощення візового режиму між Україною та Європейським Союзм дозволяє активізувати культурно-освітній обмін між прикордонними територіями Карпатського регіону, який, як ми переконуємось з наведених мною матеріалів, ніколи не припинявся.

Додаткова інформація та пояснення до статті: Мараморощина, Мармарощина або Марамуреш — історична область в Карпатах. Зараз ділиться на Південний Марамарош — головно українська етнічна територія в закарпатській Румунії та Північний Марамарош — східна частина українського Закарпаття. Головні міста: Південний Марамарош — Сигіт (часто до Південного Марамарошу відносять і головне місто сьогоднішнього жудеця Марамуреш місто Бая-Маре, іноді також і місто Сату-Маре (українською Сатмір); Північний Марамарош  — Хуст, Тячів, Рахів, Міжгі́р’я. Річки краю: Південний Марамарош — Тиса, Самош і Красна; Північний Марамарош — Тересва, Ріка, Теребля. Озера: Синевір. Це найбільш високогірна і важкодоступна частина Карпат. Історичні центри — Хуст і Сигіт. До 1918 року центром (історичним, адміністративним, культурно-освітнім та економічно-господарським) всієї Мармароської котловини (також Хустсько-Солотвинська Верхньотисянська) і Мармарощини взагалі був Сигіт Мармароський, який тоді мав біля 24000 мешканців.

В Австро-Угорщині Мармарощина відповідала комітату Марамарош. Етнічний склад історичної області різноманітний — українці, румуни, ціпзерські німці, угорці, роми. Після розпаду Австро-Угорщини згідно з рішеннями Сен-Жерменського мирного договору 1919 та Тріанонського мирного договору 1920 року Мараморощина була поділена: 3/5 території відійшло до Чехословаччини, а 2/5 (включно з Сиготом) — до Румунії. Річка Тиса стала природним кордоном між закарпатським і романським Марамуришом. До речі кілька сіл, включно з Бичковом та Тячевом, при цьому були поділені між двома країнами. Майже все населення краю можна назвати нащадками українців, але знають про свої українські корені мало. Попри довгі роки румунізації на території Південної Мараморощини досі зберігається українська мова і в місті Сигіт діє український ліцей.

Альманах «Самостійність» на 1936 рік_титульна«Самостійність» — націоналістичний тижневик, виходив у 1934-1937 роки у Чернівцях за редакцією Дениса Квітковського. Максимальний наклад 7000 примірників. Мав великий вплив на молодь (від його назви націоналістів на Буковині звали «самостійниками»). Додатки: «Молода Буковина», сатирично-гумористичний «Чортополох» (1936-1937 роки), «Спортивний листок» та «Літературно-науковий». Накладом «Самостійності» вийшли два календарі на 1936 і 1937 з багатим літературно-історичним матеріалом до історії західних українських земель тощо (конфісковані румунською владою, але розповсюджені нелегально). Тижневик «Самостійність» знаходився під особливою “опікою” румунської влади і підлягав частим конфіскатам. Тому газета часто публікувала статті без підписів, або подаючи тільки ініціали. У березні 1937 року румунська влада остаточно закрила ці видання, як і їх «старшу сестру» «Самостійну думку». За визнанням істориків та науковців згадані часописи упродовж майже чотирьохрічного існування не зраджували своїм засадам, а редакційні працівники своєму покликанню — пропагували націоналістичні ідей, боролися з румунізацією краю, спонукали українців глибше пізнавати своє коріння, координували боротьбу за свої права.

Коломийки — традиційний жанр української фольк-музики і хореографії, — дворядкова народна пісня (співанка), кожен рядок якої має 14 складів з обов’язковою цезурою (паузою) після восьмого складу. Коломийками також називають коротенькі пісеньки, що можуть виступати як приспівки до танцю. Часто вони об’єднуються у в’язанки, які не мають, проте, сталого змісту, а залежать від уподобання співака та обставин виконання.

В обговорюваній «марамуриській народній пісні» зумисно подано населені пункти по течії річки Тиса у зворотному порядку: Сигіт- Крачуново-Бичків-Луг-Поляна-Рахів.

Одовічук Іван Ілліч (по деяким документам Ількович) — активний український громадський, політичний, правозахисний, культурний та освітній діяч Мараморощини (головно Сигітщина та Затисся — українські землі у складі Румунії), лідер націоналістичного руху у цьому краї у період 30-50-тих років 20-го століття. Голова філії Української національної партії на Мараморощині. Зокрема багато років поспіль передплачував та розповсюджував тижневик “Самостійність” та його додатки, місячник «Самостійна думка», тижневик «Молода Буковина». За потужну фінансову, організаційну та інформаційну підтримку був визнаний “Батьком-Основателем” тижневика “Самостійність”. До речі, він був одним із спонсорів обох Альманахів «Самостійності». Крім того його слід вважати і співавтором цього часопису, про що свідчать його численні публікації. Іван Ілліч неодноразово ставав на захист тижневика, його розповсюджувачів та читачів — і як юрист, і як «батько-засновник», і як політик, і як громадянин (до речі, збереглося ряд його дописів з цього приводу в самому тижневику та інших виданнях, серед яких і на підтримку Петра Поповича). Іван Ілліч підтримував контакти (зокрема листувався) з Петром Поповичем та іншими побратимами щодо тогочасних проблем українців Румунії та деяких інших загальноукраїнських проблем (декотрі з них актуальні й зараз) навіть за «режиму Чаушеску», коли це «дуже не рекомендувалося» спецслужбами обох країн.

Петро Попович — український громадський, політичний і культурний активіст Мараморощини у період 30-50-тих років 20-го століття. Член комітету філії Української національної партії на Мараморощині. Громадський секретар села Руська Поляна (Поені суб Мунте), яке тоді було одним з найактивніших в боротьбі за свої права та самобутність. В 1935-1936 роках виконував функцію інкасації коштів за часопис в своєму окрузі, а згодом він взагалі став практично «штатним» розповсюджувачем українськомовних періодичних друкованих видань в краї.

Алегорія (грецькою — іносказання) — спосіб двопланового художнього зображення, що ґрунтується на приховуванні реальних осіб, явищ і предметів під конкретними художніми образами з відповідними асоціаціями, з характерними ознаками приховуваного.

Архаїзми, історизми та авторські скорочення збережено. Виявлені грубі помилки набору виправлено. Світлина обговорюваної публікації додається.

Ярослав ОДОВІЧУК, спеціально для просвітницько-пізнавального інтернет-порталу «заКарпатія» (смт. Тересва)