Переглядів: 156 | 08.02.2019 - 17:10

Масони та Закарпаття: реальні персони і міфічне припущення…

220px-Pantacle_MartinismeПитання масонства в історії Закарпаття, є однією із потаємних сторінок минулого, так само як і мірило таємничості самого орденського інституту. Чого тут більше – правди чи міфу – питання, відповідь на яке можуть дати науковці-дослідники. Так чи інакше, але відомо, що чимало славетних вихідців із Закарпаття були масонами. Це переважно ті, хто поїхали працювати і служити в Російську імперію, де вплив масонства був значним серед творчої та державної еліти у 18 – 19 ст. «Моду» на масонство в Росію завіз ще російський імператор Петро І.

Росія тоді активно переймала все нове, що приходило із Заходу. Революційні та радикальні погляди на державу і суспільство, дворянський пафос, мода, культура, освіта і т.д. Масонство було одним із таких “модних” явищ. В Російській імперії ним захоплювалися всі представники “вищої” касти – царські особи, дворяни, політики, держслужбовці, різні за рангом чиновники, офіцери, педагоги і науковці, культурно-освітні діячі та творча інтелігенція (письменники, поети, художники, митці), Мережа ж масонських організацій постійно змінювалася (від десятків до кількох сотень), так само як і ставлення до них офіційної влади і законів Російської імперії. Закарпатці, які на той час прославилися високоякісними знаннями й уміннями в системі надання освітньо-культурних і наукових послуг, звичайно не могли стояти осторонь цих процесів.

Так чи інакше, серед організацій, які манили до себе наших краян, можна назвати Велику Провінційну Ложу, Директоріальну Ложу Володимира (об’єднання кількох менших організацій), Ложу Петра, Ложу Олександра, Ложу Палестини та інші, в яких сила християнського містицизму була символічною родзинкою російського масонства, що дещо відрізняло його від західноєвропейських організаційних традицій.

З відомих закарпатців до масонів належали:

лодій

 

 

Петро Лодій (1764 – 1829) – Вольфіанець (Німеччина, просвітницька школа), Ложа Петра (Росія, східний обряд). Професор філософії Ягеллонського університету (Краків), професор філософсько-юридичного факультету (Санкт-Петербург), освітній інспектор, науковець, поет;

 

 

балудянський

Михайло Балудянський (1769 – 1847) – Якобінець, «Товариство свободи і рівності» (Угорщина, західний обряд), Орден мартиністів (Франція, західний обряд). Доктор права, економіст, держуправлінець, державний діяч Російської імперії, член законодавчої комісії, таємний радник, статс-секретар, сенатор, близький до царського двору, декан юридичного факультету і перший ректор Петербурзького університету;

орлай

Іван Орлай (1771 – 1829) – Ложа Олександра (Росія, східний обряд). Доктор медицини, дійсний статський радник, дійсний член Санкт-Петербурзької медико-хірургічної академії, письменник;

кукольник

Василь Кукольник (1765 – 1821) – Ложа Олександра (Росія, східний обряд). Доктор вільних мистецтв, філософії і права, правник, адвокат, енциклопедист, директор Ніжинської гімназії, член законодавчої комісії і тимчасового департаменту комерц-колегії;

 

дудрович

Андрій Дудрович (1782 – 1830) – Орден мартиністів (Франція, західний обряд). Доктор філософії, ординарний професор і ректор Харківського університету, прихильник школи романтичної психології;

Михайло Білевич – Орден мартиністів (Франція, західний обряд), професор політичних наук Ніжинської гімназії, педагог, науковець;

К. Павлович – Орден мартиністів (Франція, західний обряд).

Орден мартиністів проповідував західний обряд, хоч і пройшов модифікацію після того, як в кінці 18 ст. став популярним серед російського дворянства. М. Балудянський, який до переїзду в Росію був членом угорського масонського товариства, яке теж притримувалося західних традицій (Якобінці, Розенкрейцери і Тамплієри), саме там став прихильником мартинізму, як і Н. Білевич, А. Дудрович, К. Павлович, котрі працювали на українській території Російської імперії. Очевидно, що саме «російське середовище» породило у відомих закарпатців любов до масонства. Їхній творчий авторитет і наукові знання відводили їм роль не рядових масонів, а тих, хто усвідомлено міг обґрунтувати погляди та ідеї цілих ідеологічних напрямів і філософських шкіл.

Сьогодні важко натрапити на цікаві дані про інших регіональних діячів, політичних лідерів початку 20 ст. (Г. Жаткович, А. Бескид, А. Волошин, А. Бродій та ін.), які бодай частково були задіяні в масонському русі, хоча такі думки висловлюються і сьогодні окремими карпатознавцями. Слабка ймовірність цього припущення, що претендує, на наш погляд, на міфічність, підкріплюється щонайменше трьома причинами:

1) віддаленість регіону від відомих центрів масонства на Сході та Заході;

2) сильний фактор класичної релігійності (греко-католицькі, католицькі, реформатські та православні традиції);

3) надмірна політизація регіональних процесів (поява народних рад, політичних партій, громадських організацій).

Можна сказати одне, що масонство 20 ст., на відміну від попередніх століть, значно політизувалося. Яку ж роль масони відіграли в історії скажімо входження Закарпаття (Підкарпатської Русі) до складу Чехословацької Республіки та в інших важливих епізодах, не відомо.  Але, як кажуть, все може бути…

Принаймні про закарпатських масонів до 20 ст. писав Богдан Мариконь, але, думаю, ціннішу інформацію про нові імена все ще можна знайти в архівах Росії, Угорщини, Словаччини, Чехії, Румунії, ну і як мінімум – у Берегівському відділені Державного архіву Закарпатської області…

Маріан ТОКАР, Дискус-Клуб «Локальний Рубікон» (Ужгород)