Переглядів: 1312 | 22.06.2013 - 00:02

Політичне життя

 Суспільно-політичні події

Суспільно-політичні процеси в Закарпатській області на початковому етапі незалежності України відбувалися в умовах правової невизначеності, пошуку конституційного дизайну України. Скориставшись цим, місцева номенклатура прагнула розширити регіональні права і повноваження, пропонувала різні проекти щодо майбутнього Закарпаття в суверенній Україні – автономії, самоврядної території, вільної економічної зони тощо.

В нових історичних умовах ідея автономії Закарпаття відроджується напередодні проголошення незалежності. На засіданні Товариства карпатських русинів 29 вересня 1990 року прийнято «декларацію про повернення Закарпатській області статусу автономної республіки». У ній заперечувалися правильність і законність законодавчих актів ВР СРСР і УРСР 1945 – 1946 років про возз’єднання Закарпатської України з УРСР, єдино законними і чинними визнавалися рішення про утворення 8 жовтня 1938 року автономної Підкарпатської Русі у складі Чехословаччини.

У вересні 1991 року питання про автономний статус краю мало бути винесене на розгляд VII позачергової сесії обласної ради народних депутатів, яка з перервами тривала до 31 жовтня. Проти автономії Закарпаття виступили націонал-демократичні сили краю, які влаштували пікетування обласної ради з вимогами її розпуску. Під тиском пікетувальників питання про автономію 28 вересня 1991 року було розглянуто під кутом «статусу Закарпаття в незалежній Україні», а голова обласної ради та обласного виконавчого комітету Михайло Волощук подав у відставку. Але вже 31 жовтня скликається нове засідання обласної ради на якому за відсутності пікетувальників ухвалюється рішення про проведення разом з президентськими виборами референдуму про автономний статус Закарпаття.

Дещо раніше, 14 вересня 1991 року Берегівська районна рада прийняла рішення про проведення місцевого референдуму щодо утворення в межах Берегівського району угорського автономного округу.

1 грудня 1991 року разом з президентськими виборами та Всеукраїнським референдумом щодо проголошення незалежності України, на Закарпатті відбулися ще 2 референдуми: обласний та місцевий (Берегівський район). На запитання обласного референдуму «Чи бажаєте Ви, щоб Закарпаття отримало із закріпленням у Конституції України статус спеціальної самоврядної території як суб’єкта у складі незалежної України і не входило у будь-які інші адміністративні утворення?» 78 % закарпатців дали позитивну відповідь. В Берегівському районі 81,4 % жителів дали позитивну відповідь на запитання «Чи бажаєте Ви утворення в Берегівському районі угорського автономного округу?».

У цей час на посаді голови обласної ради і обласного виконкому перебував Михайло Країло, якого Указом Президента від 26 березня 1992 року було призначено Представником Президента в Закарпатській області. Президент України Леонід Кучма ініціював прийняття Закону «Про представника Президента України» 5 березня 1992 року для створення виконавчої управлінської вертикалі. Згідно з ним Представник Президента ставав найвищою особою державної виконавчої влади в області та районі. На базі обласних і районних виконавчих комітетів утворювались адміністрації, які виводились з під підпорядкування відповідних рад. Таким чином утворювалась президентська управлінська вертикаль в державі.

Після автономістських домагань восени-взимку 1991 – 1992 років у області зберігається спадкоємність влади, а тому партійна управлінська еліта свою діяльність спрямовує на реалізацію рішень ухвалених на обласному та районному референдумах.

6 березня 1992 року Закарпатська обласна рада вирішила просити ВР України прийняти розроблений ініціативною групою закон «Про спеціальну адміністративну територію Закарпаття» та визнати національність русин. У свою чергу 28 квітня 1992 року сесія Берегівської районної ради схвалила проект закону «Про угорський автономний територіальний округ» і направила звернення на його підтримку до обласної ради та до ВР України. Як рішення обласної, так і Берегівської районної рад не знайшли позитивної підтримки в Києві, крім президентського Указу про створення на території області вільних економічних зон.

У протистоянні з автономістськими домаганням частини закарпатського політикуму народжується опозиція діючій владі, яку на той час уособлює успішний бізнесмен, лідер народно-демократичних сил області Віктор Бедь.

На президентських виборах 1994 року закарпатська владна еліта і націонал-демократичні сили краю підтримала чинного на той час Президента Леоніда Кравчука. В першому турі виборів (26 червня 1994 р.) найбільшу кількість голосів виборців на Закарпатті отримали Леонід Кравчук – 49,7 % та Леонід Кучма – 16,8 %. У другому турі (10 липня 1994 р.) перемогу на Закарпатті отримав Леонід Кравчук з 70,5 % голосів виборців, в той час як Леонід Кучма отримав 25 %.

Одним з головних завдань Леоніда Кучми як Президента України було відновлення управлінської вертикалі. В результаті компромісу між Президентом Леонідом Кучмою та ВР України в особі Олександра Мороза 8 червня 1995 року був підписаний Конституційний договір терміном дії на 1 рік. Відповідно до нього знову змінювалася структура влади на місцях. Знову як у 1992 – 1994 роках обласні та районні ради позбавлялись своїх виконавчих органів. Натомість вводилися посади голів обласних і районних адміністрацій, які і повинні були керувати роботою виконавчих комітетів. Головою Закарпатської обласної державної адміністрації (ОДА) Указом Президента Л. Кучми був призначений голова обласної ради Сергій Устич.

Після прийняття Конституції 28 червня 1996 року закінчився період правової та інституційної невизначеності в Україні. В Основному Законі було чітко сказано, що Україна – це унітарна, централізована держава з сильною президентською владою, яку уособлюють на місцях Голови державних адміністрацій. «Територіальний устрій України ґрунтується на засадах єдності та цілісності державної території, поєднання централізації і децентралізації у здійсненні державної влади, збалансованості соціально-економічного розвитку регіонів, з урахуванням їх історичних, економічних, географічних і демографічних особливостей, етнічних і культурних традицій».

Відповідно до нової Конституції новопризначений голова Закарпатської ОДА Сергій Устич склав з себе депутатські повноваження, а на своє місце в Іршавському виборчому окрузі представив київського юриста й бізнесмена Віктора Медведчука. У цей період обласна влада також підтримувала «партію влади» Народно-демократичну партію України (НДП), лояльно відносилась до НРУ та Партії «Реформи і порядок» (ПРП). Опозиціонували до обласної влади політичні сили, які виступали проти політичного курсу Леоніда Кучми – ВО «Громада» Павла Лазоренка, Комуністична партія України (КПУ), Соціалістична партія України (СПУ) та ряд інших партій.

У грудні 1999 року мали відбутися президентські вибори. Указом Президента Леоніда Кучми від 5 травня 1999 року головою Закарпатської ОДА було призначено Віктора Балогу, мера м. Мукачева. Разом з ним управлінські посади в області отримали: Іван Різак (перший заступник губернатора, очільнику СДПУ(о) в області), Володимир Приходько (голова обласного осередку НДП), Василь Лінтур (голова обласного осередку Партії промисловців і підприємців України (ПППУ)) тощо.

У першому турі президентських виборів 31 жовтня 1999 р. перемогу на Закарпатті отримав Леонід Кучма, набравши найбільшу кількість голосів виборців – 54,7 %. Інші претенденти на найвищу посаду в державі мали наступні результати: Євген Марчук – 16,4 %, Олександр Мороз – 8,2 %, Наталія Вітренко – 4,3 %, Петро Симоненко – 3,3 %, Юрій Костенко – 2,5 %, Генадій Удовенко – 1,5 %.

В другому турі виборів за Леоніда Кучму проголосувало 84,5 % виборців, а за Петра Симоненка – 9,7 %. Явка виборців у другому турі була більшою на 230 тисяч чоловік. В даному випадку показовою була дія адмінресурсу на користь чинного президента.

Весною 2000 року Леонід Кучма ініціював референдум з приводу внесення змін до Конституції щодо повноважень та структури Верховної Ради України. На референдум були винесені запитання про додаткове право розпуску парламенту президентом, про зняття недоторканості з народних депутатів, про скорочення чисельності ВР України до 300 депутатів, про запровадження двопалатного парламенту. Явка виборців на Закарпатті була 97,9 % (найвища за роки незалежності) при цьому на всі запитання закарпатці дали позитивну відповідь. Позитивну відповідь на поставлені запитання дали громадяни всією України, але рішення референдуму так і не були втілені в реальну політичну практику. Неймовірно високий рівень явки виборців надавало підстави окремим спостерігачам заявляти про випадки фальсифікації результатів народного волевиявлення.

Подальші політичні події на Закарпатті розвивалися у форматі протистояння голови ОДА Віктора Балоги з фінансово-політичним угрупуванням, яке очолювали Віктор Медведчук та Григорій Суркіс, а в Закарпатті представляли Іван Різак та члени його команди. Віктор Балога вийшов з лав СДПУ(о) і оголосив департизацію органів влади в області. Сам Віктор Балога, змінивши політичну орієнтацію починає співпрацювати з прем’єр-міністром України Віктором Ющенко, а після його відставки також подає заяву про відставку.

Новим очільником Закарпатської ОДА 2 червня 2001 року був призначений Геннадій Москаль. Генадій Москаль спочатку намагався дотримуватись політичної лінії СДПУ(о) в області, оскільки вона входила до сфери інтересів фінансово-політичної групи Віктора Медведчука і Григорія Суркіса. Але в подальшому сконцентрував свою діяльність на підтримку проурядової виборчого блоку «За єдину Україну» на місцевих і парламентських виборах.

Після парламентських виборів 2002 року головою ОДА області призначили керівника обласного осередку СДПУ (о) Івана Різака. Свою діяльність він розпочав з наступу на опозицію, яку уособлював Віктор Балога та його команда. Одним із напрямків роботи Івана Різака стали кадрові зміни, які торкнулися всіх сфер суспільного життя області: голів районних адміністрацій, начальників управлінь ОДА, начальників силових структур (начальник УМВС в Закарпатській області, начальник обласної Державної автоінспекції, голова Державної податкової адміністрації, начальник управління СБУ в Закарпатській області), директора філармонії, обласного драматичного театру, стадіону «Авангард», директорів шкіл та інших. Такі зміни – це не що інше, як монополізація влади однією політичною силою в межах області. Поза межами впливу СДПУ (о) залишилось лише м. Мукачево, де мером був обраний Віктор Балога, який очолював обласну структуру ВБ В. Ющенка «Наша Україна». Оскільки Віктор Балога був обраний і народним депутатом, то він залишив посаду міського голови, обравши мандат народного депутата України. По цій причині в Мукачеві були призначені перевибори міського голови на 29 червня 2003 року.

 На рівні партійних структур існувало протистояння ВБ Віктора Ющенка «Наша Україна» і СДПУ(о). Обласні осередки центристських партій (НДП, АПУ, Партії Регіонів, ПППУ) відкрито не заявили про підтримку того чи іншого кандидата. Електоральний потенціал головних конкурентів практично був однаковий: адмінресурс, PR-технології, використання брендів СДПУ(о) та ВБ «Наша Україна», фінансові ресурси, вплив на виборців через ЗМІ.

Резонансними були президентські вибори 2004 року. За результатами першого туру найбільшу кількість голосів виборців набрали Віктор Ющенко – 39,9 % та Віктор Янукович – 39,26 %. Другий тур виборів відбувся 21 листопада з небаченою до того часу фальсифікацією результатів волевиявлення за допомогою підроблених документів, використанням великої кількості відкріпних талонів з якими їздили по Україні спеціально утворені групи та інших виборчих технологій. Результати голосування в ІІ турі були наступними: Віктор Янукович – 49,46 %, Віктор Ющенко – 46,61 %. 24 листопада ЦВК офіційно оголосила про перемогу на виборах Віктора Януковича.

Події, які відбулися в Україні після оголошення результатів другого туру президентських виборів, ввійшли в українську історію як «помаранчева революція». Розпочалася вона з оголошення попередніх результатів виборів 21 листопада 2004 року і завершилася 23 січня 2005 року після інавгурації Віктора Ющенка на Майдані Незалежності.

Свої особливості мали процеси і в Закарпатті. На той час одним з найсильніших політичних гравців області була місцева організація СДПУ(о). На неї орієнтувалася в своїй діяльності низка приватних газет, а у силу займаних партійцями посад – і державні ЗМІ обласного рівня. Об’єднані соціал-демократи мали в 2004 році найбільш розбудовану структуру в області, їхня офіційна чисельність сягала 33 тисяч. Таким чином, СДПУ(о) була однією з найбільш підготовлених до президентських виборів 2004 року політичних сил в області.

Паралельно із СДПУ(о) працювала команда обласної партійної організації Партії регіонів на чолі з відомим підприємцем Олександром Ледидою, який за часів губернаторства Віктора Балоги у 1999 – 2000 рр. був його заступником. Стосунки між СДПУ(о) та Партією регіонів перед виборами 2004 р. склалися доволі не прості. Якщо до лютого 2004 р. Партія регіонів йшла в фарватері політики СДПУ(о), то після обрання в лютому 2004 р. Олександра Ледиду головою обласного осередку регіоналів ситуація змінилася: Партія регіонів намітила власний шлях розвитку. Але соціалдемократи об’єднані і регіонали формально були змушені залишатись союзниками, оскільки у травні 2004 р. між ними було підписано угоду про спільні дії з підтримки єдиного кандидата на пост президента.

Штаб Віктора Януковича на Закарпатті очолив Отто Шпеник, хоча фактично усіма процесами (в тому числі й розподілом коштів) керували представники з СДПУ(о). Винятком були лише кілька регіонів області – Хустський, Тячівський і Перечинський, де «регіоналам» вдалося взяти під свій контроль кампанію. Але формально союз між СДПУ(о) і Партією регіонів зберігався аж до листопада 2004 року (до подій на стадіоні «Авангард» у м. Ужгород, на якому 26 листопада були затримані озброєні бандити, котрі готувались для силового розгону мітингуючих громадян).

Другим за рівнем впливу і потужністю було місцеве відділення блоку В. Ющенка «Наша Україна», очолюване народним депутатом Віктором Балогою. Коло його партнерів майже не змінилося з парламентських виборів 2002 року. Висловили підтримку Віктору Ющенку обласні осередки політичних партій блоку «Наша Україна» – Конгрес українських націоналістів (КУН), Українська народна партія (УНП), Народний Рух України (НРУ), Українська республіканська партія (УРП) «Собор».

Слід відмітити і про впливовість кількох місцевих політико-бізнесових груп, об’єднаних навколо лідерів місцевого масштабу. Це передусім група Сергія Ратушняка – народного депутата ВР України, який підтримав Віктора Ющенка. Продовжував зберігати популярність у мешканців Хуста їхній міський голова Михайло Джанда, який очолював обласну організацію УНП, яка також орієнтувалася на підтримку кандидатури Віктора Ющенка. На Свалявщині вплив на настрої місцевого електорату мав позафракційний депутат і голова правління ЗАТ «Алекс» Олександр Кеменяш, який також став на сторону опозиції.

Перший тур президентських виборів на Закарпатті відбувся згідно виборчого законодавства 31 жовтня 2004 року. Голосування у першому турі пройшло в області, як і у всіх регіонах України, відносно спокійно. У першому турі президентських виборів 2004 р. Віктор Ющенко здобув 46,61 %, а Віктор Янукович – 37,57 % (Віктор Янукович отримує перемогу лише у Берегівському виборчому окрузі). Закарпаття – єдина область на заході держави, де Віктор Ющенко здобув менше 50 % голосів виборців.

Складова відносно слабкого результату В. Ющенка в першому турі – позиція найбільш чисельних національні меншини краю – угорців та румунів. В цілому їх є 180 тисяч чоловік, і вони у першому турі надали перевагу Віктору Януковичу.

Віктор Балога, керівник виборчого штабу Віктора Ющенка на Закарпатті, визнав помилку в питанні співпраці з угорською громадою в першому турі. Висновки було зроблено і голова Товариства угорської культури Закарпаття Микола Ковач у Києві підписав угоду з Віктором Ющенком про співпрацю на виборах і після них.

У другому турі президентських виборів в голосуванні взяло участь 620 448 закарпатців, тобто 67,51 % від загальної кількості виборців, що на 0,59 % більше, ніж у першому турі. За підсумками повторного голосування за кандидата в Президенти України Віктора Ющенка проголосувало 55 % виборців, що взяли участь у виборах, за Віктора Януковича – 40,07 %.

Численні порушення під час виборчої кампанії, попередні результати голосування в другому турі, а також активна агітаційна робота прихильників Віктора Ющенка зумовило те, що вже на наступний день після виборів в Ужгороді почалася акція протесту, яка поступово охопила все місто. 22 листопада на уж­городську площу Театральна вийшли відстоювати перемогу свого кандидата понад 10 тис. осіб. Кількісно лави протестуючих весь час збільшувалися.

В наступні дні акції протесту продовжувалися. А 25 листопада 2004 року в столицю Закарпаття приїхали десятки тисяч демонстрантів з інших міст і районів області, які пройшлися її центральними вулицями з гаслами на підтримку Віктора Ющенка. Мітинги і маніфестації пройшли в усіх районних центрах краю. На площі Народній біля будинку обласної ради у творене наметове містечко – «закарпатський майдан».

Переголосування другого туру виборів Президента України 26 грудня відбувалося в спокійній обстановці, без конфліктів. За результатами підрахунку голосів В.Ющенко отримав дві третини голосів закарпатців, а Віктора Янукович – трохи більше чверті. Цей результат все ж контрастує з результатами сусідніх прикарпатських областей, де за Віктора Ющенка проголосували від 80 % (у Чернівецькій області) до 94 % у Львівській і 96 % у Івано-Франківській області.

Після зміни влади в Києві за результатами президентських виборів, суттєві зміни у владних структурах різного рівня відбулися і на Закарпатті. Перш за все головою Закарпатської ОДА Указом Президента Віктора Ющенка 4 лютого 2005 року призначений Віктор Балога. Відтак і на всі ключові владні посади в області були висунуті члени його команди (голови районних державних адміністрацій, судді, прокурори, керівники силових структур тощо). Пробувши на посаді голови ОДА півроку, Віктор Балога був призначений Міністром з надзвичайних ситуацій, а його посаду з жовтня 2005 року обійняв Олег Гаваші.

Президентські вибори 2010 року у Закарпатті також мали ряд особливостей, які відрізняли область від інших регіонів України. Насамперед, це надзвичайно низька участь населення у голосуванні (за даними ЦВК – 56,5% у першому колі та 56,37% – у другому). Закарпатська область виявилася єдиним регіоном, де у першому колі перемогу здобув В.Янукович (29,7% – у першому та 41,55% – у другому), а у другому – Ю.Тимошенко (26,3% – у першому та 51,66% – у другому). Результати виборів мали кардинальний вплив на зміни в системі владних відносин.

А місцеві вибори 2010 року черговий раз показали своєрідну специфіку. На політичному полі області явною перевагою користуються партії центристського напряму без жорстких ідеологічних догм.

Партія регіонів також мала успіх у районах з найбільш сильним місцевим активом (Тячівський, Хустський, Рахівський, Перечинський райони). Решта партій (крім угорських) свою популярність зберігають виключно за рахунок загальнодержавних лідерів і тому вагомого результату не досягли. Крім цього зберігається великий попит на нові сили, що підтверджує відносний успіх «Удар» В. Кличка, який буквально за місяць до виборів з’явився на політичному полі області.  У сучасних умовах тільки дві політичні сили в області працюють системно – «Єдиний Центр» і Партія регіонів (мається на увазі мобілізація організаційного, фінансового, медійного та інших ресурсів, ретельний підбір і розстановка кадрів, кандидатів у депутати та голів місцевих рад).