Переглядів: 1449 | 21.06.2013 - 19:18

Характеристика діяльності партій

Усього на території Підкарпатської Русі упродовж міжвоєнного періоду діяло сім найбільших загальнодержавних партій, які створили крайові партійні філії із власним структурно-організаційним апаратом. До таких можна віднести Чехословацьку Соціал-Демократичну Партію (ЧСДП), Аграрну Партію (у різні часи щонайменше тричі змінювала офіційну назву), Комуністичну Партію Чехословаччини (КПЧ), крайовий комітет якої був утворений на основі Міжнародної Соціалістичної Партії Підкарпатської Русі (МСППР).

Названі партії мали найбільший вплив серед місцевого населення із середовища загальнодержавних політичних організацій. Трохи слабші позиції займали Чехословацька Народно-Соціалістична Партія (ЧНСП), Чехословацька Народно-Демократична Партія (ЧНДП), Чехословацька Народна Партія (ЧНП), Чехословацька Промислова Партія (ЧПП). Потужною проукраїнською гілкою виділялися крайові організації Чехословацької Соціал-Демократичної Партії і Комуністичної Партії Чехословаччини, а згодом і Аграрної Партії. У свою чергу русофільських настроїв притримувалися більша частина Аграрної Партії, Чехословацька Народно-Соціалістична Партія, Чехословацька Народно-Демократична Партія. Незважаючи на те, що згадані загальнодержавні партії були прихильниками централізаторської політики, відмовившись від співпраці із сепаратистськими організаціями, їх крайові філії відстоювали більше автономні права регіону та вирішували пов’язані з цим проблеми. Найгострішими серед них були політико-правове оформлення статусу Підкарпатської Русі, стабілізація мовно-культурного і господарсько-економічного життя. Потрібно відмітити і те, що на початку розбудови багатопартійності деякі політичні організації, які виникли як самостійні партійні утворення, згодом об’єднувалися із однотипними організаціями. Так, наприклад, було з угорською та «руською» соціал-демократичними організаціями, які стали складовою частиною ЧСДП. Подібна ситуація прослідковувалася і в Аграрній Партії.

Маючи потужні матеріально-фінансові можливості, структурно-організаційну, кадрову підтримку з боку своїх центральних органів, загальнодержавні партії в краї виступали своєрідним стримуючим фактором в імовірній еволюції антицентралістських, а подекуди й сепаратистських, настроїв. Тому важливим для кадрових основ згаданих партій був фактор інтернаціональності.

Зовсім інша картина спостерігалася в розвитку самостійних автономних політичних партій у краї, їх своєрідність полягала у тому, що автономні партії за своїм складом переважно не були інтернаціональними, а створювалися за національним принципом. Щодо програмних положень, то вони, як правило, проголошували відстоювання автономних прав краю у всіх сферах суспільно-політичного життя, юридичного оформлення статусу автономії та забезпечення національно-культурних прав місцевого населення. У різні часові проміжки згадуваного історичного періоду в краї діяло понад тридцять автономних політичних організації, серед яких одинадцять були русофільськими, шість – українськими, шість – угорськими, чотири – єврейськими, дві – німецькими. Автономні партії виконували роль блоку або союзу політичних організацій (Карпаторуська Республіканська Земледільська Партія, Угорська Народна Партія і Об’єднана Угорська Партія).

Незважаючи на досить велику кількість автономних партій, лише кілька з них виділялися своєю потужною структурно-організаційною базою, що в першу чергу залежало від матеріально-фінансової спроможності організації. Серед таких русофільські Автономний Земледільський Союз (АЗС) і Руська Національно-Автономна Партія (РНАП), проукраїнська Українське Національне Об’єднання (УНО), проугорська Угорська Християнсько-Соціалістична Партія (УХСП) та ін. Крім так званих партій-гегемонів у краї діяли й менш потужні політичні організації, частина з яких активної участі у політичному житті регіону майже не брала. Передусім це були партії із слаборозвинутим структурно-організаційним апаратом: Карпаторуська Німецька Партія, Єврейська Міщанська Партія, Земледільська Автономна Партія, Русскоє Народноє Соєдінєніє, Карпаторускій Союз Православних, Партія Невдоволених Автохтонів (Тутешняків) та інші.

Різнобарвність політико-національних орієнтацій та затягування визначення юридичного статусу автономії Підкарпатської Русі чехословацьким урядом у сукупності призводили до наростання антидержавних настроїв, які відбивалися на стратегічних діях деяких автономних партій. Більшість крайових партій лояльно ставилися до урядової політики і конкретні сепаратистські тенденції в їх діях не прослідковувалися.

Внаслідок залучення до політичного життя представників усіх верств населення, питому вагу потенційних партійців складало й духовенство. До єврейських партій належало духовенство іудейського віросповідання, до проугорських – переважно римо-католики й протестанти, до проукраїнських – переважно греко-католики. Незважаючи на те, що до складу партій-лідерів входили представники греко-католицької церкви, деякі політичні організації стояли на захисті інтересів переважно православного духовенства і населення. Перш за все до таких можемо віднести Карпаторуську Трудову Партію, Карпаторускій Союз Православних, частково Партію Невдоволених Автохтонів (Тутешняків) і Рускоє Народноє Соєдінєніє.

До того ж далеко не всі існуючі в краї партії брали безпосередню участь у виборчих процесах. Зокрема, в парламентських виборах спромоглися взяти участь лише такі крайові політичні організації, як РХ(3)П і ХНП (проукраїнські), АПАПР, УНП (проугорські), АЗС, РНАП, КТП, РНП (русофільські), а також ЄСП і ЄОП.

Сприятливі умови розвитку демократичного суспільства були зведені нанівець політичними подіями кінця 30-х років минулого століття. Вони були пов’язані з активізацією фашизму та поступовою реалізацією його зовнішньополітичних планів. З метою стабілізації політичного становища в республіці празький уряд планував офіційно призупинити діяльність усіх політичних партій. До цього схилялися й представники другого автономного уряду Підкарпатської Русі на чолі з Августином Волошином. 29 жовтня 1938 року ця ідея була реалізована за допомогою виданого декрету про припинення діяльності всіх політичних партій, що діяли до цього часу на території тогочасної Підкарпатської Русі.

Подальші події показали, що проукраїнський уряд Августина Волошина віддав у жертву демократичність багатопартійної системи, пояснюючи це як вимушений політичний крок в тогочасних умовах. Після заборони діяльності всіх політичних партій Перша Руська (Українська) Центральна Народна Рада (ПР(У)ЦНР), у складі якої згуртувалися українці, монополізувала політичне життя краю, що повинно було пом’якшити становлення стабільної суспільно-політичної ситуації.

Отже, пройшовши з 1919 року по 1938 рік добру школу багатопартійного життя з його кризовими, а то й непідконтрольними явищами, тогочасне суспільство внаслідок як внутрішніх, так і зовнішніх чинників обрало для себе більш авторитарну системи, яка, перш за все, була покликана згуртувати населення і стабілізувати суспільно-економічне та політичне життя – «анапартизм», тобто позапартійну систему, яка базується на консолідації всіх активних політичних сил не у політичній партії, а в надпартійному національному органі, яким тоді стала ПР(У)ЦНР. Лише на початку 1939 року в Підкарпатській Русі, яку урядовці вже називали Карпатською Україною, було утворено партію Українське Національне Об’єднання (УНО), яка утримувала політичну монополію до березня 1939 року.

Таким чином, багатопартійна система, яка базувалася на підвалинах демократичного суспільства Чехословаччини, була ліквідована внаслідок вимушених політичних змін в Європі, а практика багатогранного партійного будівництва стала доброю школою політичного гартування закарпатців.

 

Маріан Токар