Переглядів: 4572 | 21.06.2013 - 19:51

Транскордонне співробітництво

 Транскордонне співробітництво означає будь-які спільні дії, спрямовані на поглиблення добросусідських відносин між територіальними громадами або ор­ганами влади, які перебувають під юрисдикцією двох і більше національних договірних сторін. Ця співпраця здійснюється в межах компетенції територіальних громад або органів влади, які визначаються національним законодавством, шляхом укладання відповідних угод або домовле­ностей, які спрямовані на вирішення спільних проблем. 

Розташування Закарпатської області на кордонах з чотирма центральноєвропейськими країнами – Польщею, Словаччиною, Угорщиною та Румунією – визначає важливість для регіону розвитку транскордонного співробітництва з прилеглими територіями суміжних країн, а для України – використання потенціалу краю як природного моста між Східною та Центральною Європою. Потрібно брати до уваги, що після приєднання у 2004 році центральноєвропейських країн до Європейського Союзу (ЄС) Україна може формувати політику сприяння транскордонному співробітництву не лише з кожною з них або з відповідними регіональними об’єднаннями (Вишеградською групою, Центральноєвропейською ініціативою), але й безпосередньо з керівними європейськими структурами. В свою чергу, з кожним західним сусідом, зокрема з прикордонними адміністративно-територіальними одиницями, органи влади України можуть погоджувати і здійснювати спільні кроки в структурах ЄС, зокрема, з метою реалізації спільних транскордонних проектів. Таким чином, співпраця між прикордонними адміністративно-територіальними одиницями виконує також роль інструменту європейської інтеграції України, зокрема її регіонального виміру.

Мінімальною умовою для розвитку співпраці між територіальними громадами, що поділяють лінію кордону, є існування належної правової основи. Зазначимо, що у правовому вимірі головним документом, який легалізує транскордонні відносини, зокрема сприяє децентралізації прийняття рішень щодо міжнародної співпраці, є Європейська Рамкова Конвенція про транскордонне співробітництво між територіальними общинами або властями  (ETS  № 106), укладена у Мадриді у травні 1980 році, а також два додаткових протоколи до неї, схвалені пізніше. Мадридська конвенція дає визначення транскордонного співробітництва як будь-яких спільних дій, спрямованих на посилення та поглиблення добросусідських відносин між територіальними общинами або властями, які знаходяться у складі двох та більше країн, та укладення з цією метою необхідних угод. Водночас, Додатковий протокол (ETS № 159), який був схвалений державами-членами РЄ у листопаді 1995 року, чітко визначає право територіальних общин укладати угоди про транскордонне співробітництво, чинність для національного законодавства актів та рішень, які ухвалюються в рамках цих домовленостей, правову дієздатність будь-якого органу, який буде створено згідно такої угоди. Другий протокол до Європейської рамкової конвенції стосовно міжтериторіального співробітництва (ETS № 169), підписаний 5 травня 1998 року, є спрямованим встановити правові рамки для розвитку співпраці місцевих властей, які не поділяють спільний кордон, тобто міжрегіонального (міжтериторіального) співробітництва. У листопаді 2009 року РЄ було відкрито до підписання Протокол № 3 до Мадридської конвенції стосовно об’єднань єврорегіонального співробітництва.

Україна приєдналася до Мадридської конвенції у 1993 році, і таким чином,  міжнародно-правові норми цього документу, так само як і двох протоколів, ратифікованих у 2004 році, стали частиною національного законодавства. У квітні 2011 року віце-прем’єр-міністра України – Міністра регіонального розвитку, будівництва та житлово- комунального господарства України було уповноважено підписати Протокол № 3 до Мадридської конвенції.

Наприкінці 1990-х років транскордонне співробітництво почало розглядатися як частина євроінтеграційного курсу держави, зокрема у контексті Національної програми інтеграції України до ЄС, схваленої у вересні 2000 року, в якій серед пріоритетів регіональної співпраці було визначено формування економічно конкурентоспроможних єврорегіонів на західному кордоні, утворення спільних з європейськими партнерами фондів, асоціацій, проектів, укладення нових угод для оновлення правової бази співробітництва. У Постанові Кабінету Міністрів України «Про деякі питання розвитку транскордонного співробітництва та євро регіонів» від 29 квітня 2002 року було вказано на потребу розвитку взаємовигідних зв’язків з партнерами у сусідніх державах, узгодження законодавства України, що діє у цій сфері, із міжнародними стандартами.

Зауважимо, що у червні 2004 році був схвалений Закон України «Про транскордонне співробітництво», що не має аналогів в європейському правовому просторі. Враховуючи структуру публічного управління в Україні, цей крок був необхідним, оскільки закон визначив організаційно-правові механізми транскордонного співробітництва: в межах створеного єврорегіону; шляхом укладення угод  про  транскордонне  співробітництво в окремих сферах; встановлення та розвитку взаємовигідних контактів між суб’єктами співробітництва; форми державної підтримки. Водночас, «додана вартість» цього документу для розвитку транскордонного співробітництва була певною мірою знівельована через невизначеність інструментів та джерел фінансування транскордонних ініціатив, неврахування можливості розгляду цього виду співробітництва як механізму регіональної політики, як це зроблено в центральноєвропейських країнах. Державні пріоритети та форми співпраці, починаючи з середини 2000-х років, визначаються у відповідних цільових програм, зокрема мова йде про завдання укладання угод між суб’єктами транскордонного співробітництва, активізації діяльності діючих та створення нових єврорегіонів на кордонах України, реалізації проектів та програм, спрямованих на спільну розбудову соціальної, інформаційної, виробничої та прикордонної інфраструктури, розвиток транспортної мережі, наукової  та культурної сфери, охорону навколишнього природного середовища.

На початку 1990-х років була сформована договірна основа відносин України та сусідніх центральноєвропейських країн у сфері транскордонного та міжтериторіального співробітництва, що безпосередньо стосувалося регіональних інтересів Закарпаття. Зокрема, мова йде про Угоду між урядом України та урядом Республіки Польща про міжрегіональне співробітництво (травень 1993 року), відповідно до якої регіональні органи влади отримали право в межах своїх компетенцій заключати договори щодо співробітництва у сферах будівництва, транспорту, комунального господарства, промисловості, охорони природи та з інших питань, що становлять взаємний інтерес. Другий двосторонній документ про міжрегіональну транскордонну співпрацю – Угоду про транскордонне співробітництво – було підписано з Угорщиною у листопаді 1997 року, до пріоритетів якої було віднесено розвиток населених пунктів і регіонів, транспорт та зв’язок, енергетику, охорону навколишнього середовища, транскордонне економічне та гуманітарне співробітництво та інші. Угода між Кабінетом Міністрів України і Урядом Словацької Республіки про транскордонне співробітництво була укладена у грудні 2000 року, зокрема з метою налагодження співпраці між місцевими органами влади щодо міського і регіонального розвитку, транспорту і зв’язку, енергетики, туризму, тощо.

Беручи до уваги, що Угорщина межує з Україною лише по території Закарпатської області і, окрім того, угорська національна меншина проживає компактно саме на території цього регіону, проблематика транскордонного співробітництва у різних сферах знаходяться в центрі уваги міждержавних комісій, зокрема Змішаної українсько-угорської комісії з питань забезпечення прав національних меншин, комісії з питань транскордонного та прикордонного співробітництва, наукового та технічного співробітництва.

            Так само взаємодія органів влади, неурядових організацій, освітніх закладів, підприємницьких структур, пересічних громадян Закарпаття із партнерами із Словацької Республіки є основною темою розгляду під час засідань українсько-словацьких Міжурядових комісій з питань транскордонного співробітництва, з питань національних меншин, освіти і культури.

            Стан забезпечення прав румунської меншини, що проживає на території Закарпатської області, на розвиток освіти та культури став предметом розгляду Міжурядової українсько-Румунської комісії з питань забезпечення прав осіб, які належать до національних меншин, розвитку транскордонної співпраці – українсько-польської Міжурядової координаційної ради з питань міжрегіонального співробітництва.

Наступним рівнем правового оформлення транскордонного співробітництва є договори, укладені між регіональними органами влади Закарпатської області та сусідніх держав. Зокрема, можна вказати на факт підписання угод про транскордонне чи міжрегіональне співробітництво з Кошицьким та Пряшівським краями Словацької Республіки (1999 р.; 2000 р.), з Підкарпатським воєводством Республіки Польща (2002 р.), повітами Марамуреш і Сату-Маре Румунії (2001 р.; 2008 р.), Угоду ІНТЕРРЕГІО про трилатеральне співробітництво Закарпатської області (Україна), Сату-Марського повіту (Румунія) та області Саболч-Сатмар-Берег (Угорщина) (2000 р.), Концепцію спільного розвитку прикордонних територій  України та Угорщини (2003 р.).       

            На кінець 2010 року Закарпатська область мала угоди про транскордонне і міжрегіональне співробітництво із 9 зарубіжними партнерами: з Саболч-Сатмар-Березькою областю та областю Гевеш Угорщини, Кошицьким та Пряшівським самоврядними краями Словаччини, Підкарпатським воєводством Польської Республіки, Марамуреським та Сату-Марським повітами Румунії, краєм Височіна Чеської Республіки, округом Оберфранкен (Верхня Франконія) Німеччини.

           З точки зору інституційного будівництва, найбільш ефективною формою транскордонного співробітництва є єврорегіони, оскільки через їх механізми здійснюється просторова та економічна інтеграція сусідніх територіальних спільнот. Єврорегіон у міжнародно-правовому дискурсі не має визначення, однак, в організаційному плані для нього є характерною  постійна взаємодія територіальних громад та місцевих органів самоврядування з обох боків національного кордону; транскордонні організації з постійно діючим секретаріатом. За методами роботи єврорегіон відрізняється від інших транскордонних взірців взаємодії переважанням стратегічно-орієнтованого співробітництва, реалізацією транскордонних рішень на національному рівні, відповідно до прийнятих процедур, спільної участі громадян та інституцій у взаємовигідних ініціативах. За змістом транскордонного співробітництва єврорегіони відрізняються між собою, оскільки формують пріоритети, відповідно до спільних інтересів.

 

 

Карпатський Єврорегіон

 

Упродовж 1990 – 2000-х років на кордонах України було створено 8 єврорегіонів: «Буг», «Карпатський», «Нижній Дунай», «Верхній Прут», «Дніпро», «Слобожанщина», «Ярославна»,  «Донбас». Територія України, що входить до складу єврорегіонів, становить третину від її загальної площі, на ній проживає 31,5 % від населення нашої країни. Відразу ж зауважимо, що навесні 2010 року була створена Асамблея українських прикордонних регіонів та об’єднань єврорегіонального співробітництва, в яку увійшла і Закарпатська область.

Закарпатська область входить до складу Міжрегіональної асоціації «Карпатський Єврорегіон» (КЄ), що була створена 14 лютого 1993 року у місті Дебрецен (Угорщина) як перша за участі української сторони. До складу КЄ входять також три інші області України (Львівська, Івано-Франківська, Чернівецька), адміністративно-територіальні одиниці Польщі, Словаччини, Угорщини та Румунії, що демонструє таблиця.

 

Територія і населення Карпатського Єврорегіону

 

Регіони

Територія,

км2

Населення,

осіб

1.

Польща

Підкарпатське Воєводство

 

 18 683

 

2 370 654

 

 

 

2.

Угорщина

Області Боршод-Абауй-Земплен, Гайду-Бігар, Гевеш,

Яс-Надькун-Солнок, Саболч-Сатмар-Берег та міста з  обласним статусом Ніредьгаза, Мішкольц, Дебрецен, Егер

 

 

28 639

 

 

 

2 609 114

 

 

3.

Румунія

Округи Сату Маре, Марамуреш, Бігор, Сучава, Ботошань, Зілаг, Харгіта

 

27 104

 

2 274 016

 

 

4.

Словаччина

Краї Кошицький, Прешівський

 

10 459

 

1 111 177

 

 

 

 

5.

Україна

Області Закарпатська, Львівська, Чернівецька,

Івано-Франківська

 

 

59 000

 

 

6 429 900

       

             Метою започаткування транскордонного співробітництва у регіоні Карпат на початку 1990-х років було, насамперед, покращення добробуту населення суміжних територій, функціонування прикордонних переходів, інфраструктури взагалі, спільні зусилля щодо захисту довкілля та природно-рекреаційних ресурсів і, в цілому, підвищення толерантності у відносинах між різними народами. Окрім того, для периферійних територій (щодо національних центрів, осей європейського економічного розвитку), що не мають доступу до необхідного капіталу, технологій та ринків, які саме і об’єдналися у КЄ, основним стимулом для взаємодії було бажання призупинити соціально-економічний занепад, який супроводжував період переходу до ринкової економіки, використовуючи можливості регіональної кооперації. Взагалі, уповільнений економічний розвиток, у порівнянні з рештою території країн, є основною проблемою Карпатського регіону, що пояснюється географічним фактором, наслідками планової системи організації господарства у період соціалізму, зокрема. До інших чинників, які негативно вплинули на розвиток регіону, належали відсутність уваги до розбудови прикордонних переходів у післявоєнний період, низький рівень транспортної та інформаційної інфраструктури взагалі, традиційна проблема безробіття населення

            Слід враховувати, що території, що увійшли до КЄ, були об’єднані не лише спільною історією у соціалістичний період, але й перебуванням упродовж другої половини ХІХ – на початку ХХ століть у складі єдиного державного утворення – Австро-Угорщини, – що сприяло формуванню феномену взаємодоповнюваності ринків. Період перебування у єдиному «соціалістичному таборі», що, на практиці, означало жорсткий контроль за кордонами між країнами Центральної і Східної Європи (далі – ЦСЄ) не зміг ліквідувати явище дрібної прикордонної торгівлі у регіоні Карпат, взаємодопомоги під час збору сільськогосподарського врожаю, традицію студентських та учнівських обмінів, координаційних зустрічей партійної та державної регіональної еліти. 

            Демократизація регіону ЦСЄ, що була започаткована на зламі 1980 – 1990-х років, сприяла відносному відкриттю кордонів між колишніми країнами-членами Варшавського договору, а це, безперечно, вплинуло на формування нових механізмів транскордонних контактів. Саме нові спорадичні приклади неформальної транскордонної співпраці між органами влади, бізнесовими структурами і пересічними громадянами сусідніх територій Польщі, Словаччини, України, Угорщини та Румунії  передували створенню КЄ. Водночас, представники регіональної еліти у перші роки 1990-х років почали  усвідомлювати потребу інституалізації цих відносин, хоча б у «м’якій формі». У 1990 р. в Угорщині було ініційовано створення Асоціації «Карпати-Тиса»; одночасно розпочалося здійснення проекту транскордонного співробітництва у Польщі. Важливими кроками для формування єдиної платформи для співробітництва був транскордонний ярмарок у м. Ясло (Польща), проведені наукові семінари на тему можливостей співробітництва між прикордонними регіонами Польщі, Чехословаччини, Угорщини та України

            Теоретична модель функціонування КЄ була розроблена за сприяння експертів Інституту досліджень «Схід – Захід», які вчасно підмітили, що чисельні локальні ініціативи транскордонного співробітництва не знаходять підтримки і порозуміння у середовищі національних урядів. Одночасно, виникла загроза повстання нової «залізної завіси» – між країнами Центральної Європи і колишніми республіками Радянського Союзу. Саме тому у листопаді 1991 р. у м. Міхаловце (Словаччина) на міжнародній конференції «Регіони в міжнародному співробітництві» було сформовано концепцію та визначено пріоритети взаємодії прикордонних адміністративно-територіальних одиниць.  Наступним організаційним етапом стала конференція, проведена у травні 1992 р. у м. Ніредьгаза (Угорщина), де було запропоновано об’єднати українську, угорську та польську ініціативи щодо формування єдиної інституційної структури транскордонної співпраці. На нараді представників зацікавлених регіонів, яка відбулася у червні того ж року у м. Ужгород (Україна) було сформовано комітет, який підготував установчі документи об’єднання – Угоду і Статут, – що у були затверджені у лютому 1993 року на церемонії створення міжрегіональної асоціації.

            Тоді ж виникли перші об’єктивні перешкоди для ефективного функціонування Єврорегіону. Мова йде про суперечність між прагненням регіональних еліт інституалізувати транскордонні контакти з територіями сусідніх держав та побоюванням національних урядів щодо можливого порушення принципу територіальної цілісності країни. З великою пересторогою до перспективи утворення асоціації віднісся, насамперед, уряд Словаччини, очолюваний у цей період В. Мечіаром. Така позиція визначалася складними відносинами з Угорщиною, сепаратистським політичним іміджем угорської меншини, тенденціями централізації у відносинах між Братиславою та регіонами. Саме тому асоційованими членами Єврорегіону стали лише окремі території Словаччини. Лише у листопаді 1999 році до повноправного членства в Асоціації залучилися створені у результаті регіональної реформи краї.

Округи Румунії у 1993 році набули лише статусу спостерігача у КЄ, що було зумовлено недосконалістю національного законодавства, а точніше недостатнім рівнем компетенцій регіонів у налагодженні зв’язків з територіями по інший бік кордону. Однак, після проведення регіональної реформи, активної лобістської кампанії представників північно-західних повітів, здійсненої на рівні національного уряду, влітку 1997 року округи Румунії стали повноправними членами єврорегіону.

        Керівним органом КЄ, що діє у форматі міжрегіональної асоціації, є Рада, яка приймає рішення стосовно найважливіших питань організації співпраці. Договірні сторони єврорегіону делегують у Раду до десяти осіб, які формують, у такий спосіб, національну делегацію. Постійно діючим органом Ради є Президія, до складу якої входять голови делегації, а виконавчою та адміністративною структурою – Секретаріат, – що складається з постійних представників кожної національної сторони. У кожній з країн-членів Асоціації функціонують Постійні національні представництва. В рамках КЄ також створено Робочі комісії, відповідальні за практичне втілення його стратегічних планів, зокрема з питань регіонального розвитку, туризму, охорони довкілля, торгівлі, запобігання природним катастрофам, соціальної інфраструктури, ревізійна комісія.

            Відповідно до статуту, КЄ має на меті організовувати і координувати діяльність, що сприятиме економічному, науковому, екологічному, культурному та освітньому співробітництву між її членами; надавати допомогу у розробці конкретних проектів з питань транскордонного співробітництва; сприяти розвитку контактів серед населення прикордонних територій та добросусідським відносинам між членами Асоціації; виступати посередником та забезпечувати співробітництво членів єврорегіону з міжнародними організаціями та установами. Водночас, чинна Стратегічна програма регіонального розвитку КЄ на період 2007 – 2013 років визначає серед пріоритетів розвиток освіти для населення регіону; підвищення конкурентоспроможності економіки, зайнятості, послуг та інфраструктури; диверсифікацію економічної діяльності, досягнення мультифункціональності у сільських регіонах; захист природи та навколишнього середовища; збереження культурної спадщини; розвиток людських ресурсів.  

            До практичних кроків, здійснених в рамках єврорегіону упродовж 1990 – 2000-х років за участі структур Закарпатської області, належить проведення міжнародних ярмарок, виставок, тематичних конференцій, фестивалів, мистецьких конкурсів, спортивних змагань, започаткування діяльності Асоціації університетів Карпатського Єврорегіону, Асоціації карпатських торгово-промислових палат. Для оптимізації діяльності КЄ у другій половині 1990-х років було налагоджено співробітництво з  Єврорегіоном «Maas-Rijn»; пізніше єврорегіон увійшов до складу Асоціації прикордонних регіонів Європи.

Упродовж періоду існування в рамках КЄ укладено більше аніж 50 двосторонніх угод про співпрацю в економічній, культурній, науковій, освітній сферах. На початку 2000-х років саме з ініціативи владних та інших структур Закарпатської області, зокрема Агентства регіонального розвитку та транскордонного співробітництва «Закарпаття» була розроблена Стратегія транскордонного співробітництва «Карпати 2004 2011», партнерами у розробці якої виступили органи влади деяких територій Польщі, Словаччини, Угорщини та Румунії, що входили до складу єврорегіону.

У 2008 році було реорганізовано діяльність української сторони в КЄ: створено Українську Національну Раду у складі голів обласних рад та державних адміністрацій Закарпатської, Івано-Франківської, Львівської та Чернівецької областей і Асоціацію органів місцевого самоврядування «Єврорегіон Карпати – Україна», а також створено виконавчу структуру – Національне Представництво України в Карпатському Єврорегіоні  – на його основі. У травні 2009 року Закарпатська обласна рада підписала угоду з цією організацією про співробітництво в рамках єврорегіону, тобто, на відміну від Львівської та Івано-Франківської областей, які увійшли до складу асоціації, започаткувала взаємодію з нею на договірній основі.

Незважаючи на існування багатьох сильних сторін КЄ – єдина екологічна система, спільна історична та культурна спадщина, транспортна інфраструктура, можливість доступу до фінансових інструментів ЄС, – їх використання гальмується несприятливими чинниками: дуже великим масштабом території, невідповідністю компетенцій та ресурсів представлених національних сторін асоціації, відсутністю гарантованого національного фінансування функціонування діяльності української частини і відсутністю єдиних джерел фінансування для всієї асоціації в рамках програм Євросоюзу.

 

 

Добросусідство: програми та стратегії

 

            Бажання областей України підвищити рівень ефективності cвоєї участі у транскордонній асоціації спонукало керівництво Закарпатської області, разом з колегами з Львівської, Івано-Франківської та Чернівецької областей виступити у листопаді 2008 року з ініціативою перед Кабінетом Міністрів про розробку Угоди щодо регіонального розвитку Українських Карпат. У її рамках передбачалося здійснювати спільні заходи щодо укладення Стратегії сталого розвитку регіону Українських Карпат на 2012 – 2017 роки та відповідної схеми просторового планування, створення системи охорони навколишнього середовища, розвитку людського капіталу, туризму, історико-культурної спадщини. Для забезпечення сталого європейського фінансування українська сторона запропонувала формування окремої операційної програми ЄС для території Карпат на фінансову перспективу 2014 – 2020 років в рамках стратегічної ініціативи «Карпатський горизонт – 2020». Ця ідея була підтримана РЄ у формі Резолюції 315 (2010) Конгресу місцевих та регіональних влад «Сталий розвиток гірських регіонів та досвід Карпатських гір». Водночас, Конгрес РЄ у своїй Резолюції підтримав підсумкову декларацію Ужгородської міжнародної конференції «Сталий розвиток Карпатських гір та інших гірських регіонів Європи», яка відбулася в Ужгороді 8 – 9 вересня 2010 року, на основі якої і розроблялися проекти зазначених документів.

Після приєднання центральноєвропейських країн до ЄС, проекти, започатковані на території КЄ, підтримувалися в рамках Ініціативи Спільнот INTERREG IIIA 2004 – 2006, Програм Добросусідства (2004 – 2006 рр.). Протягом чинного програмового періоду ЄС (2007 – 2013 рр.) на територію міжрегіонального асоціації, в тому числі і Закарпатської області, поширюються Програми транскордонного співробітництва Європейського інструменту сусідства та партнерства – «Польща – Білорусь – Україна», «Угорщина – Словаччина – Румунія – Україна», «Румунія – Україна – Молдова», – а також програми транснаціональної співпраці «Центральна Європа» та «Південно-Східна Європа». Наприкінці 2000-х років національні офіси КЄ запровадили практику узгодження проектних пропозицій, які подавалися для підтримки в рамках згаданих вище програм Євросоюзу.

Можна стверджувати, що КЄ відіграв упродовж останніх двох десятиліть, насамперед, політичну роль, менше – результативного майданчика для сприяння економічному розвитку транскордонного регіону. Така ситуація пояснюється, в тому числі, відсутністю єдиної юридичної особи, яка би представляла міжрегіональну асоціацію, сталих джерел фінансової підтримки, зокрема в Україні. Враховуючи факт вступу центральноєвропейських країн до ЄС, набуття Україною статусу «сусіда» європейської спільноти, КЄ є вимушений реформувати не лише організаційну структуру, але й пріоритети діяльності. Асоціація повинна стати містком між ЄС та Україною у регіональному вимірі, а також ініціатором розвитку «місцевої дипломатії» між територіальними громадами прикордонних регіонів, вирішення питання про безперешкодне пересування громадян через кордони між центральноєвропейськими державами та Україною.

Позитивним прикладом єврорегіональної інтеграції України, Угорщини і Румунії є трилатеральне об’єднання «ІНТЕРРЕГІО», формалізоване за допомогою угоди про транскордонне співробітництво між Закарпатською областю, областю Саболч-Сатмар-Берег (Угорщина), Сату-Марського повіту (Румунія), що була підписана 6 жовтня 2000 року. Узгодженими між договірними сторонами пріоритетами співробітництва є розбудова кордону та прилеглої інфраструктури, охорона навколишнього середовища і водних ресурсів, розвиток економіки та туризму, освіти і культури, збереження спільної культурної спадщини.

      Закарпатська область також створила прецедент укладення транскордонного документу про просторовий розвиток з одним із сусідніх регіонів. Мова йде про Концепцію спільного розвитку прикордонних територій України та Угорщини, підписану з областю Саболч-Сатмар-Берег (Угорщина) у 2003 році. Основними напрямками співробітництва було визначено розбудову спільного кордону; облаштування зони міжнародних транспортних коридорів, зокрема, участь у розвитку п’ятого транспортного коридору «Трієст – Любляна – Будапешт – Львів – Київ»; охорону навколишнього середовища; поступову імплементацію норм Європейського Союзу для раціонального водокористування у басейні р. Тиса; співробітництво у розвитку туристично-рекреаційного комплексу, стимулювання розвитку малого підприємництва; сприяння розвитку національних меншин.

         У 2000-х роках для розвитку транскордонного співробітництва, зокрема у контексті Східного розширення ЄС, важливого значення набули Дні Добросусідства із прикордонними регіонами суміжних держав, під час яких створюються можливості для налагодження взаємовигідних зв’язків між органами місцевого самоврядування, неурядовими організаціями, освітніми, культурними закладами, іншими структурами.

      В рамках вже згаданих Програм Добросусідства ЄС були підтримані ряд успішних проектів, запропонованих структурами Закарпатської області, зокрема мова йде про розробку і впровадження транскордонної соціально-медичної реабілітаційної програми для дітей – представників національних меншин і соціально незахищених верств населення; програму словацько-української транскордонної співпраці у сфері туризму; комплексне дослідження можливостей використання біомаси в угорсько-словацько-українському прикордонному регіоні; комплексний план розвитку протипаводкового захисту і водного господарства в басейнах Берег та ріки Боржава; програму сприяння підприємництву уздовж словацько-українського кордону; створення регіонального Туристично-інформаційного центру.

      У зв’язку із можливістю використання ресурсів програм транскордонного співробітництва ЄС, зокрема «Україна – Угорщина – Словаччина – Румунія», органами влади Закарпатської області та суміжних регіонів сусідніх держав була запроваджена практика спільного погодження проектних пропозицій, що пропонуються на розгляд європейським структурам. Для цього у 2010 – 2011 роках почав використовуватися і механізм ІНТЕРРЕГІО, зокрема для забезпечення розгляду питань про стале функціонування прикордонних природно-заповідних територій, створення спільної транскордонної інфраструктури, системи готовності до паводків на прикордонних територіях, формування спільної українсько-угорської аварійно-рятувальної групи, підготовки до Євро-2012.

      Загалом Закарпаття станом на весну 2011 року реалізовує в рамках програми «Україна – Угорщина – Словаччина – Румунія» 13 проектів на загальну суму 6 млн. 300 тис. євро. Серед них – «Європейська колиска» (спрямована на зниження рівня смертності та інвалідності дітей віком до одного року), «Біоенергія Карпат» (впровадження енергозаощадливих технологій), «Подальший розвиток і гармонізація Верхньо-Тисяньських українських і угорських програм розвитку протипаводкового захисту та створення інтегрованої системи прогнозування паводків», «Запобігання паводкам у Берегівській транскордонній польдерній системі» та ряд інших.

      Також у 2000-х роках владними структурами та іншими організаціями Закарпатської області були залучені ресурси Фонду «Єврокліп», зокрема для проведення комплексних навчань державних службовців, представників органів самоврядування та неурядових організацій щодо проектного менеджменту в рамках програм Європейського Союзу, інших міжнародних фондів, донорських установ.

            Наприкінці 2000-х років у структурі зовнішньоекономічної діяльності найбільш суттєву роль відіграють зв’язки із сусідніми країнами – Угорщиною, Словаччиною, Польщею і Румунією. Частка обсягу торгівлі з ними у 2010 році становив 36,4 % всього обсягу зовнішньої торгівлі, і у порівнянні з попереднім роком збільшився на 34,4 %. Перспективним напрямом саме транскордонного виміру зовнішньоекономічних зв’язків є заплановане створення індустріального парку «Берег-Карпати», для функціонування якого Україна та Угорщина виділять по 200 га землі: з території Дийдівської сільської ради (Берегівський район Закарпатської області) та Саболч-Сатмарської області Угорщини. Передбачається, що ця виробнича структура буде розбудована за підтримки Європейського банку реконструкції та розвитку.

      Розпочинаючи з 2003 року, специфічною інституційною характеристикою стимулювання транскордонного співробітництва органами влади Закарпатської області було існування регіональних цільових програм. Зауважимо, що відповідно до Регіональної стратегії розвитку Закарпатської області до 2015 року, схваленої Закарпатською обласною радою у 2006 році, одним з пріоритетів є розвиток транскордонного співробітництва. 

            Окрім того, в структурі Закарпатської обласної державної адміністрації упродовж 2000-х років функціонували структурні підрозділи, основним завданням яких було сприяння розвитку транскордонного співробітництва організацій, громадян регіону з європейськими партнерами. Станом на 2011 рік відповідною структурою є Головне управління з питань європейської інтеграції, зовнішньоекономічних зв’язків та туризму облдержадміністрації. Водночас, у складі Закарпатської обласної ради діє комісія з з питань транскордонного співробітництва.

            Транскордонні зв’язки розвиваються і на рівні асоціацій місцевого самоврядування, зокрема мова йде про розвиток відносин з угорськими місцевими спільнотами членами Об’єднання прикордонних органів місцевого самоврядування Закарпаття, громадами Румунії – Асоціації органів місцевого самоврядування прикордонних сіл Рахівського району, Асоціації місцевого самоврядування Гуцульщини, з муніципалітетами усіх сусідніх країн – Закарпатським регіональним відділенням Асоціації міст України.

            У 2002 році спільна ініціатива громадського сектору та регіональних органів влади Закарпатської області мала наслідком формування Агентства регіонального розвитку та транскордонного співробітництва «Закарпаття», серед пріоритетів функціонування якого виділялося ініціювання чи підтримка проектів, спрямованих на розвиток взаємовигідної співпраці через кордони у регіоні Карпат. Саме з ініціативи цієї структури Закарпатська область приймала участь у проекті «Міжнародна мережа інституцій регіонального розвитку Центральної Європи, регіонів Дунаю та Адріатики «СЕДА-2», разом з партнерами з Австрії, Німеччини, Італії, Франції, Греції, Іспанії, Словенії, Чехії, Словаччини, Угорщини, Польщі та Румунії.

            Більшість агентств регіонального та місцевого розвитку, які почали створюватися у Закарпатській області на початку 2000-х років, мали серед пріоритетів функціонування розвиток взаємовигідних транскордонних ініціатив з подібними структурами по інший бік кордону з Польщею, Словаччиною, Угорщиною та Румунією. Цьому сприяла можливість залучення ресурсів ЄС, зокрема Програм Добросусідства. Зокрема, у 2003 році була створена Міжнародна асоціація інституцій регіонального розвитку (МАІРР), яка об’єднала організації Закарпатської області, прикордонних територій сусідніх країн, з метою здійснення експертної, тренерської та проектної діяльності, зокрема щодо реалізації транскордонних ініціатив. Станом на 2011 рік цією структурою реалізовано 12 проектів, серед яких є стратегічно важливі для розвитку прикордонних регіонів, зокрема за напрямками «Україна-Польща» («Польсько-українська транскордонна регіональна стратегія до 2015 р.»), «Україна – Угорщина» («Досвід єдиної Європи – підвищення кваліфікації»), «Україна – Словаччина» («Зелена Полонина, зелена аорта розвитку туризму»), «Україна – Румунія» («NEURON» та «MAGIC», спрямовані на просторове планування та формування спільних інформаційних мереж та баз даних). Окрім інших, до складу МАІРР входять Центр європейських ініціатив, Центр українсько-польського транскордонного співробітництва, Українсько-словацький центр транскордонного співробітництва «Карпати», зареєстровані теж на території Закарпатської області.

      З 1995 року підтримкою ініціатив місцевого самоврядування і неурядових організацій займається Карпатський фонд, який був створений, насамперед, з метою доповнення діяльності КЄ, який займався розвитком співробітництва між органами влади. Виникла потреба у створенні координаційної структури, яка б сприяла налагодженню зв’язків між громадянами та неурядовим сектором, і для цього була використано західний досвід функціонування громадських фундацій. Поштовхом для розвитку у регіоні Карпат саме такого типу фундації було переконання, що підтримка місцевої демократії, транскордонної і міжетнічної співпраці на локальному та регіональному рівні є важливим елементом будівництва стабільної та демократичної Європи.

            Серед програм Карпатського фонду виділялася Програма транскордонного співробітництва в КЄ, серед завдань якої були: сприяння розвитку спiвпрацi мiж прикордонними територіями та місцевими громадами країн у реалiзацiї їх спiльних транскордонних проектів; розробка та реалізація стратегій транскордонного розвитку; заохочення створення нових органiзацiй, якi сприятимуть реалiзацiї довгострокових проектiв транскордонного спiвробiтництва; сприяння розвитку гармонійних відносин між різними національними групами шляхом обміну досвідом і поширення кращих практик; посилення співпраці і розбудова партнерських мереж неурядових організацій, органів місцевого самоврядування і підприємств на транскордонному і міжрегіональному рівнях.

            Значну роль у сприянні транскордонних контактів відіграють релевантні комунікаційні заходи, які здійснюються науковими установами, що функціонують на території Закарпатської області. Зокрема, Регіональний філіал Національного інституту стратегічних досліджень в м. Ужгород упродовж 2008 – першого кварталу 2011 років був організатором чи співорганізатором біля 20 подібних заходів. Серед них: міжнародні конференції «Карпатський регіон та його роль в забезпеченні безпеки та співробітництва в Європі» (11 – 12.06.2008 р., м. Ужгород), «Транскордонне співробітництво на нових східних кордонах ЄС» (15 – 16.04.2009 р., м. Ужгород), «Україна та Вишеградська четвірка: на шляху до взаємовигідних відносин» (13 – 14.05.2010 р., м. Ужгород), засідання Робочої групи «Національного конвенту України щодо ЄС: діалог влади, громади та бізнесу» – «Міжрегіональна співпраця та транскордонне співробітництво в контексті євро інтеграційної стратегії України» (19.04.2011 р., м. Ужгород).

 

 

Візовий режим

 

На розвиток транскордонного співробітництва Закарпатської області великий вплив має мережа пунктів пропуску та контролю через кордон. Загальна протяжність державного кордону становить в межах регіону 467,2 кілометра, вздовж його периметру знаходиться 19 діючих пунктів пропуску, декілька перспективних, однак цю мережу, з огляду на розвиток міжнародних контактів слід розширити. В рамках програми «Україна – Словаччина – Угорщина – Румунія» було вирішено питання щодо фінансування розбудови важливих пунктів пропуску: «Лужанка – Берегшурань» (на угорському кордоні), «Дяково – Халмеу» (на румунському) та «Ужгород – Вишнє Нємецке» (на словацькому).  Закарпатська обласна державна адміністрація була одним з ініціаторів затвердження та внесення змін у Державну цільову програму «Облаштування та реконструкція державного кордону» на період до 2015 року, зокрема щодо відкриття на українсько-польському кордоні міжнародного пішохідного пункту переходу «Лубня – Волосате», реконструкції  на кордоні з Угорщиною пунктів пропуску «Косино – Дзвінкове», «Лужанка – Берегшурань», будівництва нового водного пункту на базі митного поста «Вилок». На кордоні з Словаччиною планується змінити статус «Селменці – В. Селменці» з пішохідного на автомобільний та відкриття двох нових – “Уліч-Забрідь” і «Соломоново – Чієрна». На україно-румунському кордоні планується вдосконалити функціонування пунктів пропуску «Ділове – Валя Вішеулуй», «Біла Церква – Сігет», що в свою чергу значно зменшить навантаження на основний діючий пункт пропуску «Дяково – Халмеу», і дасть можливість об’єднати туристичні маршрути усього транскордонного Карпатського регіону.

        Зауважимо, що невід’ємним елементом розвитку транскордонних зв’язків між структурами та громадянами Закарпатської області з партнерами з сусідніх країн є повноцінний безвізовий режим для громадян України з боку країн-членів ЄС.

Як відомо, країни ЄС-сусіди України відносяться до так званої групи «нових» країн Європейського Союзу, які нещодавно увійшли і в Шенгенський простір (Угорщина, Словаччина, Польща). Наразі візова політика цих країн по відношенню до України здійснюється на підставі Шенгенських acquis, Угоди про спрощення оформлення віз між Україною та ЄС, Візовим кодексом ЄС, який введено в дію з квітня 2001 року, та Угод між Угорщиною та Україною, Словаччиною та Україною та Польщею та Україною про місцевий прикордонний рух. Нові вимоги, правила та стандарти ЄС і Шенгену щодо візової політики стали новими як для цих країн, так і жителів України та її прикордоння. З огляду на це візову політику і практику Угорщини, Словаччини та Польщі щодо України, в першу чергу, слід розглядати як складову політики ЄС з візових питань. Наразі Україна та ЄС у переговорному процесі щодо лібералізації візового режиму керуються балканською моделлю, згідно з якою ЄС допускає Україну до європейського простору у сфері юстиції і внутрішніх справ за рахунок проведення системних реформ.

Процес лібералізації візового режиму між Україною та ЄС був започаткований Україною, яка в односторонньому порядку ввела безвізовий режим для громадян країн ЄС. Подальша візова політика України спрямована на відстоювання позицій безвізового режиму в’їзду своїх громадян до країн ЄС на принципах взаємності.

Активний рух до безвізового режиму розпочався з набранням чинності з 1 січня 2008 року пакету Угод між Україною та ЄС про спрощення оформлення віз та реадмісію. Окреслюючи зміст, алгоритми та етапність просування до безвізового режиму України з ЄС, необхідно зауважити, що наразі вже є певні здобутки і результати.

В напрямку лібералізації візового режиму між Україною та ЄС за останній період досягнуто ряд успіхів. Зокрема, мова йде про спрощення візової процедури щодо оформлення шенгенських віз (багаторазові, безкоштовні візи) для визначених 14 категорій громадян всієї країни; запровадження місцевого прикордонного руху для жителів прикордонних територій України з Угорщиною, Словаччиною  та Польщею та розпочато роботу над його запровадженням з Румунією. Також було започатковано  новий етап візових відносин з ЄС, а саме: від спрощення процедури оформлення віз до поступової лібералізації візового режиму (скасування візових зборів для всіх категорій громадян України; розширення категорій громадян, які б могли скористатися візовим спрощенням, запровадження режиму безвізових поїздок для власників службових паспортів);  започатковано структурований візовий діалог з ЄС (формулювання заходів та рекомендацій, виконання яких дозволятиме запровадження безвізового режиму). Упродовж цього року було здійснено перші кроки в реалізації Комунікації Європейської Комісії «Східне Партнерство», зокрема розпочато роботу над підготовкою проекту «Дорожньої карти», що міститиме передумови та «технічні критерії», виконання яких дозволить скасувати візи у взаємовідносинах України з державами ЄС (безпека документів, у т.ч. запровадження збору біометричних даних; боротьба з нелегальною міграцією, включаючи реадмісію; підтримка громадського порядку та безпеки;  захист фундаментальних прав людини).

За вказаними напрямами створені і працюють спільні робочі групи, які на основі порівняльного аналізу Шенгенського законодавства та норм законодавства України узгоджують відповідні пропозиції до Плану Дій лібералізації візового режиму, затвердження якого відбулося в ході саміту Україна – ЄС, що відбувся 22 листопада 2010 року.

Завдяки реалізації Угоди між Україною та ЄС про спрощення оформлення віз, кількість шенгенських віз, отриманих громадянами України у 2009 р. сягнула 1 млн. 22 тис., що на 134 % більше ніж у 2008 р.(435 тис. віз). Наразі експерти констатують, що кожна 10 шенгенська віза в світі видається в Україні.

Крім того, серед позитивних змін, які відбулися протягом останнього періоду слід відзначити такі: значне збільшення кількості видачі безкоштовних віз; істотне збільшення відсотка видачі багаторазових віз (від 1 до 5 років); зменшення кількості відмов у видачі віз в середньому з 12 % у 2007 р. до 6 % у 2008 р. та 5 % у 2009 р. Ці ж тенденції зафіксовані у 2010 р.

Втім аналіз процесу практичної реалізації Угоди про спрощення видачі віз, як одного з основних інструментів лібералізації візового режиму,  свідчить про те, що ця реалізація не в повній мірі відповідає досягнутим домовленостям, як зі сторони ЄС, так і України. Причинами незадовільної імплементації цієї Угоди є як недосконалість відповідних механізмів у середині самої України, так і відсутність єдиної консолідованої політики серед держав членів Шенгенської зони щодо візового режиму з Україною. Це стосується, до прикладу, неповної імплементації консульськими установами країн ЄС на території України ключових статей (ст. 4-7) Угоди про спрощення оформлення віз, які керуються, при цьому, власними консульськими інструкціями.

Згідно Всеукраїнського моніторингу видачі віз громадянам України консульськими установами країн ЄС на території України, якому підлягало 21 консульство з 11 країн-членів ЄС (10 у м. Київ та 11 в 6 областях України), серед яких були і консульські установи країн Вишеградської четвірки, було встановлено, що Угода сприяла певному покращенню ситуації з видачею віз громадянам України переважно в країнах «старого» Шенгену. Країни «нового» Шенгену проводять більш жорстку і обмежувальну політику щодо в’їзду громадян України на територію ЄС, ніж це передбачено Угодою, а положення щодо видачі безкоштовних та багаторазових віз пільговим категоріям громадян України виконуються не в повному обсязі.

У цьому контексті за результатами чотирьох етапів моніторингу на загальноукраїнському фоні, якість імплементації Угоди про спрощення оформлення віз консульських установах ЄС на території Закарпатської області (Генеральному консульстві Угорської Республіки в м. Ужгороді, Консульстві  Угорської Республіки в м. Берегово та Генеральному консульстві Словацької Республіки в м. Ужгороді) вигідно вирізняється від загальноукраїнських показників та є однією з найкращих. Угорщина та Словаччина загалом дотримуються взятих на себе за Угодою зобов’язань, зокрема, плати за оброблення заяв та терміну розгляду заяв. Незалежно від поінформованості громадян про цей документ, консульства зазначених країн надають безкоштовні та багаторазові візи пільговим категоріям громадян, якщо мета подорожі узгоджується з положеннями Угоди. Особливо слід відзначити суттєві позитивні зміни, які відбулися в Генеральному Консульстві Словацької Республіки в м. Ужгороді протягом 2009 р. Зокрема це: збільшення видачі багаторазових та безкоштовних віз; проведення консультацій для аплікантів щодо процедури подання документів; скорочення терміну очікування на отримання візи (5 – 7 днів), суттєве покращення ставлення співробітників до українських заявників.

Незважаючи на велику кількість заявників протягом 2008 року та початку 2010 року, кількість відмов у Шенгенських візах типу „В” та „С” угорськими консульствами в Закарпатській області є порівняно незначною. Найнижчий рівень відмов зафіксовано в Консульстві Угорської Республіки в м. Берегово в третьому кварталі  2008 року (0,8%). Позитивним є і значне зменшення кількості відмов у видачі віз Генеральним консульством Словацької Республіки в м. Ужгороді – з 14,36% у першому кварталі до 3,46 в четвертому кварталі 2008 року. За третій квартал 2009 р. рівень відмов у видачі віз всіх категорій („В”, „С”, „D”) в цьому консульстві ще менший і складає всього 0,5%. Однак за кількістю прийнятих заявок на візи, кількістю виданих Шенгенських віз, в тому числі і безкоштовних, словацьке консульство загалом поступається угорським. Протягом 2008 року Генеральним консульством Словацької Республіки в м. Ужгороді не було видано жодної багаторазової візи на 2 чи 5 років. З першого півріччя 2009 р. дане консульство почало видавати такі довготермінові багаторазові візи, але в невеликій кількості.

Це можна пояснити декількома факторами: по-перше, угорська національна меншина, яка проживає на території Закарпатської області, є значно чисельнішою в порівнянні з словацькою (угорська – 150 тис., словацька – 5 тис.), по-друге, рівень економічного співробітництва Закарпатської області з Угорщиною є вищим, по-третє – проходження візової процедури та оформлення Шенгенських віз в угорських консульствах наразі залишається простішою, ніж в словацькому.

Слід також відмітити, що з 1 серпня 2008 року угорська сторона дещо спростила  процедуру оформлення та видачі Шенгенських віз, визначену Угодою, для представників угорської національної меншини в Україні, які мають посвідчення закордонного угорця. Таким особам для отримання Шенгенської візи замість запрошення та документів, підтверджуючих фінансове забезпечення, достатньо подати зазначене посвідчення та лист підтримки від Голови партії «КМКС  «Партії угорців України», або Голови «Демократичної спілки Угорців України».

З наведених даних можна констатувати, що Генеральні консульства країн ЄС на території Закарпатської області повністю виконують базові статті (ст. 4 – 7) Угоди про спрощення оформлення віз. Можливості жителів прикордонних територій України в т.ч. і Закарпатської області щодо використання інструментів лібералізації візового режиму значно ширші, оскільки наразі виключно на них поширюється дія Угоди про спрощення оформлення віз та угод про місцевий прикордонний рух.

 

 

Місцевий прикордонний рух

 

Запровадження інституту місцевого прикордонного руху (англ. the local border traffic”) щодо громадян України слід розглядати як апробацію нових інструментів лібералізації візової політики країн ЄС до України з перспективою повної відміни візового режиму.

Місцевий прикордонний рух – це спеціальний режим систематичного перетину кордону і перебування жителів прикордонних регіонів у визначеній прикордонній зоні сусідніх країн на підставі спеціального документу з метою родинного, соціально-культурного, туристично-оздоровчого, економічного, наукового спілкування. Застосування цього інструменту лібералізації візового режиму сприяє, в першу чергу, розвитку добросусідських відносин та регіональної співпраці, збереженню і підтримці соціальних, культурних, сімейних, економічних зв’язків між жителями прикордонних територій країн-сусідів тощо. Європейський Союз схвалив цей досвід, на сьогодні  місцевий  прикордонний рух став одним із ексклюзивних  досягнень Європейського Союзу в напрямку лібералізації візового режиму з Україною.

Саме між Угорщиною та Україною в 2007 році вперше було запроваджено інститут місцевого прикордонного руху. Позитивні практичні результати Угорщини у застосуванні місцевого прикордонного руху, а головне затребуваність цього інструменту лібералізації візового режиму сприяли запровадженню його і між Словаччиною і Україною восени 2008 року, а пізніше – між Польщею та Україною. Але необхідно зазначити, що форми та умови дії цього інструменту наразі є різними.   

Форма місцевого прикордонного руху Угорщини передбачає можливість перебування в 50 км прикордонній зоні (244 угорських та 384 українських населених пунктів). Вартість дозволу на місцевий прикордонний рух складає 20 євро, яка не стягується з визначеної категорії громадян (інваліди, пенсіонери, діти у віці до 18 років та дітей, що знаходяться на у триманні, віком до 21 року). Дозвіл оформлюється протягом 10 днів, період дії дозволу коливається від 1 до 5 років, термін перебування не має перевищувати 90 днів.

Форма місцевого прикордонного руху Словаччини передбачає можливість перебування в 30 – 50 км прикордонній зоні (299 словацьких та 280 українських населених пунктів). Вартість дозволу складає 20 євро, від цієї сплати звільняються пенсіонери, старші 60 років, та діти віком до 15 років. Період оформлення дозволу коливається від 60 до 90 днів, період дії дозволу від 1 до 5 років, а термін перебування не має перевищувати 30 днів протягом одного візиту та загалом не перевищувати 90 днів впродовж 6 місяців.

Форма місцевого прикордонного руху Польщі передбачає можливість перебування в 30 км прикордонній зоні від спільного кордону (1822 польських та 1545 українських населених пунктів). Вартість дозволу складає 20 євро, від цієї сплати звільняються інваліди, пенсіонери та діти віком до 18 років. Період оформлення дозволу має тривати не більше 60 днів з дня прийняття заяви, а в окремих випадках цей строк може бути продовжено до 90 календарних днів, період дії дозволу до 5 років, а термін перебування не має перевищувати 60 днів з моменту перетину кордону, але загалом не більше 90 днів протягом кожних 6 місяців з дати першого перетину кордону.

Результати практичного функціонування місцевого прикордонного руху між Україною та Угорщиною, Україною та Словаччиною, Україною та Польщею наразі показали, що існуючі відмінності в формах місцевого прикордонного руху щодо України значно впливають на бажання та можливості жителів прикордоння України користуватися цим інструментом лібералізації візового режиму. Про це свідчать і офіційні статистичні дані Генеральних консульств Угорщини та Словаччини в Закарпатській області, відповідно до якого перші із згаданих структур надали незрівнянно більше дозволів на малий прикордонний рух упродовж 2008 – 2010 років аніж інші.

Напрацьована в угорсько-українських взаєминах форма місцевого прикордонного руху наразі виявилася більш ліберальною, ніж в словацько-українських взаєминах і, власне як сама прогресивна і дієва, потребує нормативного закріплення та поширення її використання на інші суміжні з Україною країни ЄС. Відпрацювання і запровадження ж єдиної форми місцевого прикордонного руху всіма суміжними з Україною країнами ЄС дало б можливість зробити якісний стрибок у спрощенні візової процедури шляхом поширення дії дозволу на перетин кордону з однією з цих країн ЄС і перебування у визначеній прикордонній зоні на перетин кордонів та перебування у визначених прикордонних зонах усіх інших країн (Угорщини,  Словаччини, Польщі та Румунії). Це б сприяло формуванню на спільному Шенгенськму кордоні ЄС та України території стабільності, безпеки та співробітництва і досягненню стратегічних цілей транскордонного співпраці.

 

Єва Кіш, Мирослава Лендьел, Світлана Мітряєва