Переглядів: 1068 | 21.06.2013 - 19:56

Міжнародний фактор і Закарпатська Україна

В історії Закарпаття 1945 рік став доленосним. Внаслідок перемоги над фашизмом закарпатська земля була визволена з-під чужоземного гніту і завдяки збігу історичних обставин та волею більшості населення возз’єдналась з Україною. Кожне слово Маніфесту про возз’єднання Закарпатської України з Радянською Україною, схваленого на Першому з’їзді Народних комітетів Закарпатської України 26 листопада 1945 року, було пройняте ненавистю до багатовікового іноземного поневолення і щирим бажанням жити разом з усім українським народом. Ідея Маніфесту стала реальністю 29 червня 1945 року, коли в Москві було підписано Договір про Закарпатську Україну між Чехословаччиною, до складу якої тоді юридично входила Підкарпатська Русь, та Радянським Союзом, який домагався своєї присутності і якнайшвидшого утвердження в Карпатах.

Згідно з Договором багатонаціональний край, виходив із складу Чехословаччини і возз’єднувався з Україною у складі Радянського Союзу. 22 січня 1946 року у складі Радянської України була створена Закарпатська область з центром в м. Ужгороді. Так населення Закарпаття юридично влилося в єдиний східнослов’янський етнічний простір. Закарпатська Україна, публіцистична назва Закарпаття, зокрема вживалася в УРСР і в еміграції після 1920 року. З посиленням національно-визвольного руху в Україні в ХХ ст. закарпатські українці заявили себе частиною українського народу і це намагалися декларувати у своїй назві: Угорська Русь, Підкарпатська Русь, Карпатська Україна, Закарпатська Україна – ось кілька назв Закарпаття.

Наслідки мирних договорів 1919 – 1920 рр. та оманливого миру, програне суперництво країн-учасниць Першої світової війни стали випробовуванням для народів і держав Європи у середині ХХ століття. У межах Чехословаччини Закарпаття мало важливе геополітичне значення як міст, який з’єднував Чехословаччину з Румунією, і тим самим був територіальною віссю Малої Антанти та одночасно відділяв Угорщину від Польщі. Перебуваючи у складі Першої Чехословацької Республіки, Закарпаття переживало всі міжнародні впливи, які випали на долю держави напередодні та під час Другої світової війни.

Ситуація, що склалася у Чехословаччині в зв’язку з анексією Німеччини Судетської області, призвела до розчленування республіки та поглиблення кризи у міжнародних відносинах в вересні 1938 року. Між Німеччиною та Чехословаччиною відбувався переговорний процес, який був позначений погрозами, шантажем і ультиматумами. Уряди Англії на чолі з прем’єр-міністром Чемберленом та Франції, прем’єр-міністром Даладье вели активні консультації з Німеччиною. Але дії цих держав не позначилися позитивними рішеннями для Чехословаччини, більше того – вони стали ще одним кроком у розчленуванні країни. 19 вересня чехословацькому уряду були надіслані так звані англо-французькі пропозиції: щоб зберегти мир, Чехословаччина повинна була погодитись зі зміною своїх кордонів, після якої всі території, де населення було більшим як на 50% німецькомовним, мали перейти до Німеччини. А вже 21 вересня Англія й Франція надіслали чехам справжній ультиматум: якщо чехословацький уряд захоче чинити опір, його не підтримають на міжнародній арені. Нові кордони визначала міжнародна комісія.

На думку П’єра Ренувена, не виключено, що президент Бенеш таємно попросив обидва згадані уряди надіслати йому цей ультиматум, щоб він міг виправдатися в очах громадськості. СРСР не підтримував демаршів Чемберлена і заявляв, що готовий виконати свої зобов’язання, згідно радянсько-чехословацького договору 1935 р., якщо Франція зробить те саме.

Виникли серйозні ускладнення, коли не очікуваними стали наступні вимоги Німеччини виправити двадцятирічну несправедливість, допущену не тільки щодо німців, але й щодо поляків району Цешина та угорців південної Словаччини і Підкарпатської Русі.

На Мюнхенській конференції, яка відбулась 30 вересня 1938 р. за участі Англії, Італії, Німеччини, Франції, цілісність Чехословаччини принесли в жертву тій справі, котру прихильники «політики примирення» називали «справою миру». На конференцію, де була вирішена доля Чехословаччини, представників держави не запросили. Крім того, Англія та Франція заявили в додатку до угоди гарантувати нові чехословацькі кордони проти неспровокованої агресії, але Італія та Німеччина пообіцяли зробити те саме в разі розв’язання проблем польських і угорських меншин. Цим самим був закладений наступний конфліктоген, щодо подальшого розчленування Чехословаччини, загострення міжнародних відносин, передумов та початку Другої світової війни.

З 1938 році межі Карпатської України зазнали декількох змін. Після Віденського арбітражу Карпатська Україна обіймала лише етнографічну територію без міст Ужгорода і Мукачева (11 100 кв.км. і 552 000 меш.); адміністративна одиниця Закарпаття в межах Угорщини (1939 – 1944) була зменшена ще на територію міст Севлюш, Тячів, Солотвина (територія 1050 кв. км. і 41 000 меш.). Таким чином, Закарпаття в межах Угорщини, за статистикою 1941 року, обіймало 12 060 кв. км. і мало 22 000 мешканців.

Е. Бенеш був глибоко вражений франко-англійським ультиматумом, кризою в Мюнхені та подіями, що сталися у березні 1939 року. Він був вдячний Росії за її платонічну обіцянку, надати Чехословаччині допомогу за умови, що спершу Франція виконає свої зобов’язання. Бенеш вірив у добрі наміри Сталіна і був незадоволений з того, що британці в розпал війни відмовчувалися й не оголосили Мюнхенські угоди анульованими і недійсними; проте треба було дочекатися серпня 1942 року – корінного перелому в ході війни.

У липні посол Майський передав Бенешові послання Москви, в якому пропонувалося відновити Чехословаччину в тому вигляді, в якому вона існувала раніше, та сформувати в Росії чехословацьку армію. У грудні 1943 року, невдовзі після конференції «великої трійки» у Тегерані, Бенеш виїхав до Москви і мав там важливі розмови зі Сталіним і Молотовим. Його співрозмовники переконали в тому, що СРСР не має ніякого наміру втручатися у внутрішні справи Чехословаччини. Він одержав їхню згоду на відновлення кордонів 1937 року та на передачу повернутих територій під чехословацьку владу з моменту їх визволення. Тому Договір про дружбу, взаємну допомогу та післявоєнне співробітництво між СРСР та Чехословацькою Республікою був підписаний без будь-яких сумнівів з боку Бенеша.

8 травня 1944 року у Лондоні була підписана Угода між радянським Головнокомандуючим і чехословацькою адміністрацією про відносини після вступу радянських військ на її територію. В Угоді зазначалося, що у зоні військових операцій верховна влада і відповідальність у всіх справах ведення війни перебуватимуть у руках Головнокомандуючого радянськими (союзницькими) військами на необхідний для здійснення цих операцій час.

На визволеній території діятиме чехословацький урядовий уповноважений. Коли її частина перестане бути зоною безпосередніх військових операцій, чехословацький уряд повністю візьме у свої руки управління громадськими справами і надаватиме всебічну допомогу радянському командуванню. У хроніку радянсько-чехословацьких відносин 1944 – 1945 рр. ввійшли події, що характеризували зближення зовнішньополітичних завдань та намірів. Радянський Союз надавав гарантії допомоги у визволенні країни, збереження державного суверенітету і співробітництва після війни.

Можна, отож, зрозуміти розчарування, коли восени 1944 року чехословацький уряд дізнався про те, що радянські емісари, які прийшли з Радянською армією, незважаючи на протести чехословацького уповноваженого

Нємеца, підтримували населення Підкарпатської Русі (Закарпаття) до подання петицій про возз’єднання цього району до Радянської України. Бенеш вважав, що це був маневр з боку українських комуністів, спрямований на те, щоб змусити Сталіна до цієї акції, проте він швидко зрозумів, що Сталін повністю підтримував таку політику.

Перший з’їзд Народних комітетів Закарпатської України, що відбувся 26 листопада у м. Мукачево прийняв Маніфест про Возз’єднання Закарпатської України з Радянською Україною та обрав вищий орган державної влади – Народну Раду Закарпатської України. Головою Ради був обраний І. Туряниця. До його компетенції входили питання офіційного представництва Закарпатської України за межами країни, функції виконавчо-розпорядчого влади тощо.

На сторінках періодичних видань Радянського Союзу почали з’являтись історичні довідки, висловлення підтримки Закарпатської України, щодо возз’єднання з Радянською Україною. На це відповідали закарпатці: «По всій Закарпатській Україні лунає єдиний клич, єдина воля. І воля ця – возз’єднатись із своєю матір’ю – Радянською Україною, жити в дружній сім’ї Радянського Союзу». У першій половині 1945 року все відчутнішим стає дублювання основоположних засад радянської влади в контексті Радянського Союзу в Закарпатті, а спроби противитися цьому відразу ж ліквідовувалися. Специфічна форма територіально-політичного устрою перехідного періоду з наявними органами влади і управління, зі своїми правоохоронними органами, судовою системою та офіційним друкованим органом Народної Ради Закарпатської України іншими елементами державності стала для краю останнім різновидом державності в історико-правовому полі.

Війна була на завершальному етапі. У вирішенні питання про подальшу долю Закарпаття відіграли дії радянського керівництва. Змінивши на початку 1945 року офіційну позицію СРСР у дипломатичних відносинах з чехословацьким урядом, вперше було заявлено, у відповідь на лист Бенеша, в якому висловлювалась думка, ніби радянський уряд хоче в односторонньому порядку вирішити питання щодо Закарпаття, що з процесами, які проходять на Закарпатській Україні і з волевиявленням народу доведеться рахуватися.

За міжнародними нормами питання перегляду кордонів та облаштування територій у мирний час зазвичай виносяться на міжнародні конференції. Підстав і можливостей для цього було більш ніж достатньо. Та всупереч розгляду змін, що відбулись, згідно з Ялтинсько-Потсдамською системою міжнародних відносин, рішення про вихід Закарпатської України з Чехословаччини були прийняті в результаті підписання 29 червня 1945 року двостороннього Договору між Радянським Союзом та Чехословацькою Республікою про Закарпатську Україну, за яким остання виходила зі складу Чехословаччини і возз’єднувалася з Радянською Україною. І хоча представники Закарпаття не були запрошені на церемонію підписання цього Договору, вони все ж із хвилюванням зустріли цю звістку.

Облаштування кордонів між державами частково було зафіксовано у Договорі, але тільки на ділянці кордону зі Словаччиною. Вже 7 серпня 1945 року Народна Рада Закарпатської України прийняла Постанову про відкриття прикордонних застав по кордону Закарпатської України з Угорщиною і Румунією, а 15 серпня – Постанову про встановлення кордону між Угорщиною і Закарпатською Україною по річці Тиса. Гостро постало питання оптації і переселення.

На 1 травня 1945 року територія Закарпатської України складала більше 12 000 кв. км. з кількістю населення 646 000 мешканців. Закарпаття в межах УРСР обіймало ту саму територію, що в межах Першої Чехословацької республіки на 29 вересня 1939 року, збільшену на південний Захід територією навколо Чопу і становило окрему адміністративно-територіальну одиницю – Закарпатську область.

Процес возз’єднання Закарпатської України з Радянською Україною завершився політичним рішенням та юридичним актом, але це був тільки початок суспільно-політичних, соціально-економічних та культурних перетворень в краї, який був позначений і труднощами, і випробовуваннями, але завжди наповнений змістом.

Тетяна Сергієнко