Переглядів: 1302 | 21.06.2013 - 20:10

Діяльність Другого Крайового уряду

Новий уряд був сформований 26 жовтня 1938 року. Прем’єр-міністром Прага призначила Августина Волошина – лідера українського напряму в краї. Все сталося так швидко, що він приймав призначення і присягав як прем’єр на вірність Чехословацькій Республіці по телефону в присутності міністра Едмунда Бачинського, чеського генерала О. Сватека і віце-губернатора краю Олександра Бескида.

Августин Волошин сформував новий уряд у своїй більшості з представників українського напряму. Виняток становив Едмунд Бачинський. Це викликало певне незадоволення серед представників протилежного напряму як у краї, так і за його межами. Хоча Августин Волошин закликав до співробітництва представників русофільства, але його заклик мав декларативний зміст. Не маючи своїх людей у складі уряду, русофіли на запропоноване співробітництво не погодились. Кардинально змінився й автономно-державний курс урядовців, які з цього часу вже почали вживати й нову назву краю – Карпатська Україна. Розуміючи важливість стабілізації суспільно-політичного життя в краї, Августин Волошин разом зі своїми соратниками адекватно реагував на позицію різних елітних груп. Для запобігання вибуху політичної анархії Августин Волошин вважав доцільним на певний час припинити діяльність політичних партій. Таку ідею підтримував також інший відомий у краї український політик Юліан Ревай. Саме його прохання розглядав чехословацький уряд і резонно погодився на відповідний крок, офіційно припинивши діяльність усіх політичних партій краю (29 жовтня 1938 року), а єдиною правомірною політичною організацією визнавши Першу Руську (Українську) Центральну Народну Раду.

Уряду доводилося діяти в екстремальних умовах. Він повинен був якнайшвидше провести евакуацію (державне майно, банки, господарські, культурні та інші установи), що блискуче вдалося зробити протягом одного тижня. До того ж, наприкінці 30-х років Карпатська Україна переживала глибоку економічну кризу. Її соціально-економічне становище особливо погіршилось після Віденського арбітражу. Промисловість Карпатської України була представлена такими галузями, як лісова і солеварна. Були створені певні умови для розвитку хімічної промисловості, які представляли всього п’ять фабрик. У значно гіршому стані перебували залізничний і автомобільний транспорт, комунікації, телефонний і телеграфний зв’язок. Уряд Августина Волошина намагався провести реорганізацію лісової промисловості, радикальні реформи в електроенергетиці. Важливе значення приділялось залученню іноземного капіталу. Сільське господарство зазнало значних втрат. Країна переживала гостру продовольчу кризу, яку уряд не міг вирішити власними силами. Протягом всього періоду існування Карпатської України велася активна робота з узгодження торговельних угод з Румунією, Німеччиною та Угорщиною. З ініціативи уряду Августина Волошина було проведено кілька акцій допомоги населенню гірських районів краю.

Рівень життя переважної більшості населення країни був надзвичайно низьким. Упродовж усього періоду існування молодої автономної держави існувало безробіття, а також підвищення цін, спекуляція продуктами продовольства. Примітивним був розвиток медицини. Спроба уряду поліпшити соціальне становище місцевого населення до суттєвих змін не привела. Велика надія покладалася на матеріальну підтримку організацій української еміграції, яка постійно надходила з США, Канади, країн Європи і Далекого Сходу.

Не легшим було внутрішньополітичне становище Карпатської України. Політичну кризу в краї поглиблювали суперечності між чеськими службовцями і місцевим населенням, а також численні конфлікти в самому українському таборі. В 1938 – 1939 роках зіткнулись між собою представники двох поколінь: молоді радикали-націоналісти, які вимагали від уряду рішучих дій і старші за віком помірковані політики, які при допомозі маневрувань намагалися зберегти автономний статус краю. Яскравим представником останніх був і Августин Волошин.

Автономний уряд Карпатської України, який після рішень першого Віденського арбітражу перемістився до Хуста, складався з чотирьох міністерств: внутрішніх справ, шкільництва, справедливості (юстиції) і комунікацій. Кожне окреме міністерство мало декілька ресортів (відділів). Міністерство юстиції очолив Августин Дутка, шкільництва – Августин Штефан, комунікацій – Юліан Ревай (паралельно виконував обов’язки міністра внутрішніх справ). Останнє відомство мало вісім відділів: господарства, залізниці, пошти, телефону, телеграфу, охорони здоров’я, торгівлі і промислів, громадських робіт, соціальної опіки. Особистими секретарями Августина Волошина були призначені Степан Росоха та Іван Рогач. У грудні 1938 року секретарем прем’єр-міністра з політичних питань став Степан Клочурак, начальником департаменту персоналом надкомісар Василь Лацанич, начальником відділу пропаганди Василь Комаринський, начальником департаменту законодавства і застережних справ Михайло Кочерган, директором фінансів Сергій Єфремов.

14 листопада 1938 року рішенням Президії Ради Міністрів Підкарпатської Русі була створена служба безпеки, яка підпорядковувалася виключно голові уряду. 15 листопада Президія Поліційної Дирекції звернулася до Августина Волошина з приводу створення в Хусті Управління поліції. Прем’єр-міністр згоду дав, однак дещо обмежив її компетенцію. Начальником поліції було призначено надпоручника Ю. Білея. Серед завдань, які покладалися на поліцію, були: 1) забезпечити публічний спокій строгим доглядом над особами, ворожими державі; 2) охорона публічного й приватного майна та публічної моральності переслідуванням всякого роду злочинних елементів; 3) щодо зовнішнього вигляду міста, боротьба проти бруду та інших безпорядків на вулицях і прилюдних місцях за згодою з іншими відповідними чинниками.

Автономний уряд Августина Волошина намагався організувати судову систему та судочинство Карпатської України. Це питання висунулося на перший план після рішень арбітражної комісії у Відні. 9 листопада 1938 року Верховний суд почав діяти в Левоче (сучасна Словаччина), а Крайовий суд і Державна прокураторія перебралися з Ужгорода до Великого Березного. 16 січня 1939 року автономний уряд Августина Волошина видав чотири розпорядження щодо організації в краї судової справи. Вони стосувалися процедури судочинства, створення Вищого суду і Державної Прокураторії, «Про становлення осідків і обводів судів та урядів публичної обвини» та нормативний акт, пов’язаний із виконанням у краї «Закону про охорону республіки». 21 лютого 1939 року Августин Волошин видав останнє розпорядження уряду щодо судочинства, згідно з яким деякі села з одного судового округу включалися до іншого.

На листопад 1938 року припадає утворення Організації Народної Оборони Карпатська Січ (ОНОКС), хоча перші січові загони ще на початку 30-х років почав формувати Дмитро Климпуш з Ясіня. 9 листопада 1938 року в Хусті відбулися установчі збори Карпатської Січі. Згідно Статуту головна мета Карпатської Січі: «Оборона державних та національних інтересів Підкарпатської Русі та плекання оборонного духа в українському громадянстві… краю, поборювання протидержавної пропаганди та всестороння підтримка правительства Підкарпатської Русі, зокрема для удержування ладу та безпеки». Керівництво січовими відділами здійснювала Головна Команда, що перебувала в Хусті. Командантом Карпатської Січі було обрано Дмитра Климпуша. До штабу організації, крім нього, ввійшли Іван Роман, Іван Рогач, Степан Росоха. Однак цей штаб був суто політичним, бо ще існував військовий, сформований із досвідчених військових фахівців. Члени організації ділилися на: а) дійсні, які були прийняті командою в члени організації; б) благодійні, які надавали організації матеріальну або моральну підтримку; в) почесні, які мали заслуги перед українським народом. Благодійних і почесних членів назначала рада. Крім членів були і кандидати в члени організації. Члени Карпатської Січі мали право брати участь у всіх заходах, що проводилися організацією, користуватись активними і пасивними виборчими правами, а також носити формений одяг, знаки і зброю. Вони повинні були дотримуватися Статуту, беззаперечно виконувати накази команди і відбувати покарання. Карпатська Січ вела також культосвітню працю серед населення (артистична група «Летюча естрада») та видавала тижневик «Наступ» (ред. С. Росоха).

Станом на 30 листопада 1938 року, крім команди Карпатської Січі у Воловому, аналогічні підрозділи були засновані в Іршаві, Великому Березному, Перечині, Рахові, Середньому, Тячеві і Хусті. У кожному з названих округів до команд Карпатської Січі масово вливалася молодь, однак лише лічені одиниці пізніше взяли участь у боях з угорським військом. Кількість вишколених січовиків, або так званих дійсних членів Карпатської Січі, не перевищувала двох тисяч. Найбільш боєздатні військові частини Карпатської Січі знаходилися в Хусті.

Керівники Карпатської Січі кілька разів зверталися до Августина Волошина з проханням передати зброю «з засобів, які находяться при окружних урядах та окружних судах». Прем’єр-міністр, не маючи таких повноважень, дозволу не давав. Відсутність зброї й призвела до такої спроби захопити її силою, що вилилося в кровопролитні сутички 13 – 14 березня 1939 року між відділами Карпатської Січі та чехословацьким військом.

22 листопада 1938 року чехословацький парламент змінив Конституцію, доповнивши її постановами про федеративний устрій. Тоді ж була прийнята окрема Конституційна грамота Підкарпатської Русі, згідно з якою край вважався федеративною частиною оновленої Чехо-Словацької Республіки (т. з. «друга» республіка). Завдяки прийняттю цього Закону, юридичний статус Підкарпатської Русі / Карпатської України далеко виходив за рамки автономії, визначеної в Сен-Жерменському договорі та чехословацькій Конституції 1920 року. Згідно з цим рішенням передбачалося утворення власного уряду і скликання крайового Сойму (парламенту).

25 листопада 1938 року уряд видав розпорядження, за яким на території Карпатської України запроваджується українська мова як державна. Наступного дня у Хусті було відкрито український театр «Нова сцена».

Микола Вегеш, Маріан Токар