Переглядів: 2619 | 24.06.2013 - 19:12

Роль „Просвіти” у становленні професійного театру на Закарпатті

„Просвіта” відіграла визначну роль у відродженні та розвитку української культури на Закарпатті в міжвоєнний період. Товариство від початку свого заснування вело боротьбу з негативними наслідками угорського панування. Для цього видавалися українські книжки та газети, поширювалася українська література, засновувалися хорові колективи, створювалися музей та бібліотеки. Проте особлива роль у процесі культурного відродження належала театру.

Завдяки зусиллям „Просвіти” вперше було засновано український професійний театр на Закарпатті. Він презентував перед інтелігенцією та народом мистецькі досягнення інших українських земель і мав величезний вплив на становлення національної самосвідомості населення Закарпаття. Найбільше проблема діяльності театру „Просвіти” знайшла своє відображення в праці Ю.-А. Шерегія та працях театрознавця Й. Баглая. Але оскільки театр мав неабиякий вплив на формування національної самосвідомості то ця тема, безумовно, потребує ще більш актуалізованого висвітлення.
До 1919 року в Закарпатті професійного, українського театру не було. Угорська влада вкрай негативно ставилася до будь-яких спроб культурного відродження краю. Та й враховуючи тотальну змадяризованість інтелігенції (серед освітян руську (українську) мову вживало лише 8%, серед представників політико-адміністративного апарату й органів судочинства 1,2%, духовенства 12%, охорони здоров’я – відповідно 13%, а із 121 представника науки, культури, мистецтва і літератури жоден не розмовляв українською мовою) розвивати театральну справу не було кому.
Сприятливі умови для розвитку культури настали після Першої світової війни. Згідно з Сен-Жерменським мирним договором Закарпаття опинилося в складі Чехословаччини. Чехи, небезпідставно, побоювалися, що Закарпаття постійно знаходитиметься під впливом Угорщини. Відтак вони сприяли розвитку української культури, щоб послабити угорський вплив, а також запрошували емігрантів з України (Галичини і Наддніпрянщини) та Росії, щоб ними замінити місцеву, змадяризовану, інтелігенцію.
Перший аматорський театральний гурток виник ще 25 грудня 1919 року при “Руському культурно-просвітньому комітеті в Ужгороді”, засновником якого був Роман Стахура. Майже одночасно подібний гурток виник і в Берегові – керівник М. Баланчук, диригент – Омелян Бачинський. Цікаво, що обидва театральні гуртки майже одночасно здійснили постановку “Наталки Полтавки” (в липні 1920 р.).
9 травня 1920 року було засновано крайове товариство „Просвіта”, серед комісій, які діяли при „Просвіті” була і комісія Аматорських драматичних гуртків, до неї увійшов театральний гурток, що діяв в Ужгороді. Тривалий час театральна справа перебувала на аматорському рівні, оскільки „Просвіта” не мала ані коштів, щоб утримувати професійний театр, ані професійних акторів.
У липні 1920 року в Ужгород приїхали 18 діячів “Української республіканської капели”, які організувалися в товариство “Кобзар” і їздили по Закарпаттю з концертами. Товариство “Кобзар” окрім концертів деколи давало і вистави. Так, в селі Ясіня і Рахові дало товариство 5 концертів і 3 вистави “Наталка Полтавка”. Невдовзі між драматичним гуртком “Просвіти” і товариством “Кобзар” починається активна співпраця. Товариство “Кобзар” брало участь у виставах драмгуртка “Просвіти” “Ой не ходи, Грицю” (14.ІХ.1920), в п’ятій дії “Ясні зорі” (28.Х.1920), при посвяченні „Дзвона Свободи” у виставі “Наталка Полтавка” (2.ХІІ.1920). Після спільних виступів серед діячів товариства “Кобзар” виникла думка про заснування сталого театру. З цим вони прийшли до голови “Просвіти” Ю. Бращайка. Серед просвітян також існувала думка про необхідність заснування сталого театру. Чеський уряд також хотів бачити сталий театр і готовий був виділити кошти для театру. Тому переговори між товариством “Кобзар” і „Просвітою” завершилися тим, що члени товариства “Кобзар”: Левко Безручко, Софія Безручко, Михайло Біличенко, Остап Вахнянин, Роман Кирчів, Ганна Кирчів, Ніна Машкевич, Ольга Приходько, Олекса Приходько, Марія Дніпрова-Приємська, Михайло Ращахівський, Катерина Ращахівська, Леонід Татарів, Марія Терпило, Ярослав Сім’янович, Ніна Царгородська, Катерина Здорик-Трухла, Іван Трухлий стали членами “Просвіти”. Р. Кирчів від імені членів “Кобзаря” заявив, що всі члени згаданого товариства ставляться без ніяких умов “Просвіті” до розпорядимости. Члени є вільні і можуть весь час посвятити театру. На пропозицію М. Творидла театр отримав назву “Руський театр” товариства “Просвіта” в Ужгороді.
Урочисте відкриття театру мало відбутися 8 січня 1921 року До нього готувалися дуже ретельно: був створений оргкомітет у складі А. Волошина, М. Бращайка, В. Бірчака, О. Приходька, виготовлені спеціальні запрошення. Але відкриття не відбулося через конфлікт між членами товариства “Кобзар” і “Просвітою”. Остання вважала, що засновником театру є вона, а члени “Кобзаря” з цим не погоджувалися. Зрештою, компромісу було досягнуто і 15 січня 1921 року відбулося урочисте відкриття театру виставою “Ой не ходи, Грицю, та й на вечорниці”.
2 лютого 1921 року було затверджено статут театру. Керувати театром мала Театральна комісія, що складалася з 5 членів: 3 членів від товариства “Просвіта”, а 2 від театрального колективу. До цієї комісії увійшли А. Волошин, В. Бірчак, С. Клочурак (від „Просвіти”) і О.Вахнянин, Р.Кирчів (від театрального колективу).
Режисерами театру були Михайло Біличенко та Марія Дніпрова-Приємська, які чергувалися в постановках, а з 1 квітня 1921 року – Борис Кривецький. Репертуар театру був представлений українською класикою, і лише 3 постановки (драма Трасека “Отець”, Марка Твена “Редактор Чикагського Хлібороба” та А.Чехова “Медвідь”) були не українськими. Умови, в яких працював театр були досить важкими. Актори до приходу Миколи Садовського не отримували платню за свою роботу, і щоб прожити, змушені були давати концерти, як товариство “Кобзар”. Бракувало також костюмів та декорацій. Колектив театру складався виключно з українських емігрантів, оскільки серед місцевого населення взагалі не було акторів. Щоправда, деколи залучалися аматори для участі у масових сценах. Щоб виправити ситуацію Б. Кривецький планував організувати літні театральні курси, на які б мали поступити всі ті, хто хотів би організувати театральну справу на селі. Проте курси обмежилися кількома лекціями.
У червні 1921 року фонд президента Чехословаччини Т.Г.Масарика подарував 250 000 корун на театр. Відтак, можна було здійснити якісну реорганізацію. Очолити його погодився видатний український театральний діяч Микола Садовський. Разом з ним прибули актори, художники і драматурги (Валентина Іванова, Микола Миленко, Спиридон Черкасенко, Олекса Левицький та ін.). Прибув до Ужгорода і Микола Кричевський – який став першим художником-декоратором театру. М. Садовський набрав трупу акторів з 20 чоловіків та 12 жінок. Актори театру уклали угоду з “Просвітою” і отримували платню за свою працю (в середньому 600 – 700 кч. на місяць).
Репертуар театру Садовського також був представлений українською класикою: “Запорожець за Дунаєм”, “Мартин Боруля”, “Наталка Полтавка”, “Нахмарило”, “Ой не ходи, Грицю, та й на вечорниці”, “Сто тисяч”, “За двома зайцями”, “Назар Стодоля” і т. д. З неукраїнських грали лише одноактівки А. Чехова “Медвідь”, “Дачний Мученик”, “Освідчини”, та М.Гоголя “Ревізор”. Працював театр так: 15 днів грали в Ужгороді, а 15 — їздили по провінційних містечках. Критика одразу ж відзначила мистецьку гру М. Садовського та його акторів, зокрема В. Іванової, О. Левицького, Н. Машкевич. Проте, відзначився також і брак костюмів та декорацій, на що постійно були потрібні кошти. Оскільки ужгородська публіка не звикла до української вистави, а угорці та чехи не дуже охоче ходили, то щоб утримати глядача, театр змушений був постійно давати прем’єри, а це, в свою чергу, відбивалося на якості гри. М. Садовського обережно критикували за те, що театр не оголошував наперед план вистав та репертуар. Деякі висновки М.Садовський зробив і невдовзі було оголошено півмісячний репертуар театру.
Та все ж в перший сезон роботи критика здебільшого схвально відгукувалася про театр М. Садовського. 19 грудня 1921 року відбулося урочисте вшанування ювілею 40-річної театральної діяльності Садовського. В другий сезон роботи М.Садовського 1922/1923 років у репертуарі театру також переважала українська класика, але побільшало й іноземних авторів.
Критика і надалі відзначала високий мистецький рівень театру, але дедалі частіше критикувався репертуар театру, неодноразово зверталася увага М. Садовського на те, що потрібно ввести до репертуару європейську класику та більше музичних вистав. Поступово інтерес в Ужгороді до театру спадав, але громадськість в інших містах радо вітала колектив. Так, у Рахові глядачі влаштували Миколі Карповичу урочисте вітання. На виставу приїхали делегації з карпатських сіл. Вони подарували М.Садовському комплект гуцульського вбрання, топірець та сірий коц (ковдру) власного виробу. Гастролював “Руський театр” і в Празі, де також отримав дуже схвальні відгуки від чеських діячів культури.
Умови роботи М. Садовського були важкі. „Просвіта” не мала коштів необхідних для утримування театру. Через їх брак була загроза того, що театр припинить своє існування, але в таких умовах допомагала чехословацька влада. Так, в травні 1922 року коли стан справ театру погіршився віце-губернатор Петро Еренфельд доручив Йозефу Пешеку, начальнику шкільного відділу, доповісти міністерству освіти про критичний стан театру і виплатити 436 000 кч., сам Пешек пообіцяв по внесенні прохання дати ще 40 000 кч. на театр.
Зрештою, невдоволення Миколи Садовського умовами праці в Ужгороді, конфліктом всередині трупи, фінансові негаразди та ініціатива Олекси Приходька у постановці п’єси Ібсена “Примари” призвело до відходу Миколи Карповича. Разом з ним театр покинули В. Іванова, Є. Черкасенко, Березовський, М. Авсюкевич-Березовська, М. Миленко, М. Кричевський, І. Сайко.
На місце М. Садовського Головний Виділ товариства запросив відомого українського театрального діяча Олександра Загарова, який на той час перебував у Львові. Разом з О. Загаровим в Ужгород переїхали талановиті актори Марія Морська, Ганна Совачева, Федір Базилевич, диригент Юрій Гаєвський, Любов Гаєвська. Ці актори суттєво зміцнили творчий склад театру та піднесли його мистецький рівень. О. Загаров був прихильником зовсім іншого театрального стилю, ніж М. Садовський. З його приходом відбулася докорінна зміна репертуару. На зміну творам української класики прийшли найкращі твори світових драматургів Кальмана, Шенґера, Оффендора Стрінберга, Мольєра, Ібсена, Ґольдоні та інших, що звичайно більше подобалось місцевій інтелігенції. Це дало змогу Ю.-А. Штефану назвати цей період найкращим в діяльності театру “Просвіти”.
Працював О. Загаров дуже успішно. Його постановки викликали інтерес серед інтелігенції, а критика досить схвально відкликалася про театр. Він за короткий термін підніс місцевий театр в Ужгороді. Щоправда, наголошувалося на браку декорацій та костюмів, але загалом відгуки про діяльність режисера були схвальні. За 1924 рік театр дав 119 вистав, з них в Ужгороді 98, 31 по містах і селах Закарпаття. В Ужгороді театр ставив твори світових драматургів, але по містечках та селах, майже виключно, ставив українські побутові п’єси.
Проте невдовзі ситуація сильно змінилася. Чеські урядові кола почали з прохолодою ставитися до “Просвіти”, скорочували грошову допомогу театру. Губернатором Закарпаття став Антон Бескид – русофіл і ярий противник народовецького руху. Театр лишився фактично без грошей, тому влітку 1925 року О. Загаров залишив театр. Оскільки ніхто не хотів братися за директорство, Головний Виділ створив дирекцію з кількох членів (Ю. Бращайко – голова, Ярослав Барнич – режисер опери і оперети, Микола Певний – режисер драми). Ця дирекція підпорядковувалася театральній комісії товариства “Просвіта”. Дирекція продовжила лінію О. Загарова, тобто поряд з українськими авторами ставилися і твори зарубіжних авторів. Особливо подобалися публіці музичні постановки театру. Дуже вразив театр своєю постановкою “Фауст”, яка відбулася з великим успіхом. Цікаво, що угорські театри, які були в кращих умовах, не наважувалися ставити “Фауста”.
Невдовзі стало відомо, що на сезон 1926/1927 років театр не отримає від держави жодної грошової допомоги (до того отримував 14 000 кч. щомісяця). Було створено “Руський театр, дружество зарегістроване з обмеженою порукою в Ужгороді” – товариство, яке мало збирати кошти на потреби театру. Дирекція, щоб обмежити витрати, вирішила зменшити чисельність трупи і відмовитися від музичних постановок. Тому в наступному сезоні сильно зменшилася і становила 20 чоловік (в попередні сезони 32 – 34 чол.). Незважаючи на це театр працював дуже жваво: за 1926 рік відіграв 128 вистав, тобто в середньому по 14 на місяць, а в першій половині 1927 року 82 вистави, по 12 на місяць. Причому працював театр здебільшого по провінції. Цікаво, що існувала думка ліквідувати “Руський театр”, а дати концесію і допомогти “Східнословацькому театру” на все Закарпаття. Щоправда, на такий крок чеська влада не наважилася.
У сезоні 1927 – 1928 років директором театру став Федір Базилович, а режисерами Ганна Совачева та Микола Аркас. Збільшилася і акторська трупа. Ф. Базилович зробив спробу пропорційно урівняти драматичний і пісенний репертуар. Він писав: “Театр наш не прикований до одного місця, а мусить давати вистави і по інших містах, містечках і селах – отже, мусить при такій різноманітній публіці та смаках мати і різноманітний репертуар, і поважний, і веселий, і співочий, народний і європейський…”. Репертуар складався з творів українських та світових акторів. Театр мав успіх, особливо популярними були вечори мініатюр. Проте це не врятувало театр від фінансових труднощів і невдовзі знов постала “перспектива” закриття театру. Новий сезон 1928 – 1929 років видався для театру дуже важким через брак коштів. До цього додалася хвороба Ф. Базиловича і від січня 1929 року театром фактично керував М. Аркас.
У 1929 році існувала надія, що театр буде збережено і театр (трупа нараховувала всього 10 чоловік: 5 жінок і 5 чоловіків) намагався справити приємне враження своєю грою. Але уряд не надав гроші театру, а “Просвіта” після зведення “Народного Дому” мала значні борги, та й сам театр мав борг півмільйона крон. Відтак, 1 січня 1930 року “Руський театр” товариства “Просвіта” в Ужгороді припинив свою діяльність.
Пізніше були спроби відродити діяльність театру, зокрема завдяки діяльності М. Аркаса вдалося створити театральну трупу в 1931 році, але діяльність її була досить млявою через відсутність фінансування.
Ще одна, більш вдала, спроба була здійснена братами Юрієм-Августином та Євгеном Шерегіями. В лютому 1934 року вони створили аматорський театральний гурток при «Пласті», а з грудня 1935 року цей гурток перетворився на театр «Нова Сцена» при філії “Просвіти” в місті Хуст. Проте ця театральна трупа складалася з національно свідомих учителів, була аматорською хоч і мала значний успіх.
Отже, Руський театр Товариства „Просвіта” в Ужгороді був першим професійним українським театром на Закарпатті. Завдяки його діяльності угорська, чеська та словацька громадськість познайомилася з досягненнями української культури. Проте, особливе значення театр мав для культурного та національного відродження українців Закарпаття. Театр сприяв поширенню літературної української мови, української пісні, заохочував знайомитися з творчістю українських письменників, сприяв виробленню сталої української ідентичності в місцевого населення.

Іван Стряпко