Архів теґу: Архітектура

Палац Жупанат

Колишній будинок Жупанату, споруджений в центральній частині Ужгорода у 1809 році у стилі пізнього бароко. Тут знаходилися адміністративні служби Ужанського комітату (жупи). На фронтоні міститься герб комітату – чоловік з трьома колосками в одній руці і трьома жолудями в іншій. Емблема символізує плодючість і лісистість Ужанської долини. Продовження

Єпископська резиденція

Резиденція греко-католицьких єпископів в Ужгороді, що побудована в стилі величного палацу, є однією з найяскравіших визитівок древнього міста. Архітектурна пам’ятка XVIІІ століття є справжньою окрасою обласного центру.

У 1773 році Папа Римським Климент XVI офіційно ліквідував орден єзуїтів. Уже в листопаді того ж року володіння ордену було передано католицькому навчальному фонду. Тодішній єпископ Мукачівської греко-католицької єпархії Андрій Бачинський листом від 15 жовтня 1773 року звернувся до імператриці Марії Терезії з проханням про перенесення осідку єпископів до Ужгорода. Крім іншого він просив передати під резиденцію єпископів колишню колегію єзуїтів та їхню церкву. З того часу виникла й ідея перебудови храму на кафедральний собор.

Марія Терезія схвально відгукнулася на пропозицію й 1 березня 1775 року комплекс споруд було передано Мукачівській єпархії. Відтак, згідно з рішенням Марії Терезії від 6 червня 1775 року єпископський осідок було перенесено з Мукачева до Ужгорода. Щоправда, канонічне переселення було затверджене Папою Римським Пієм VII лише 24 липня 1817 року. Тоді ж було виголошену умову збереження назви «Мукачівська єпархії». До речі, 2 травня 1776 року єпископ Андрій Бачинський отримав у володіння ще й Ужгородський замок.

За наказом імператриці Марії Терезії придворним архітектором Ф. Гіплебрандтом був розроблений проект перебудови колишньої церкви єзуїтів на кафедральний собор, а колегії – на єпископську резиденцію.

Отже, резиденцію Мукачівських греко-католицьких єпископів було зведено неподалік замку, на схилі Замкової гори. Вона збудована в стилі бароко. Двоповерхова будівля має у північно-західній частині по кутах восьмигранні вежі, які були споруджені при єпископі Іванові Пастелі. Їх вінчають трираменні греко-католицькі хрести, встановлені в 1878 році. Новобудову освятив єпископ Андрій Бачинський.

Реконструкцію Резиденції проводили не часто. З найбільш відомих слід назвати при єпископі Василію Поповичу (1846) та при єпископі Юлієві Фірцаку (1903). Тоді було перекрито дах і створено невеличку площу перед Резиденцією. Біля центрального фасаду з’явився невеликий парк, який назвали іменем єпископа Андрія Бачинського.

Про важливі оновлювальні роботи вказують чотири іменні герби єпископів, які наліплені на фронтоні Резиденції. Це родинні геральдичні знаки Андрія Бачинського, Василя Поповича, Івана Пастелія та Юлія Фірцака. Після прикінцевої реставрації барокова будівля Резиденції набула рис пізнього класицизму.

У 1805 році, коли під загрозою знищення наполеонівською армією опинилися монарша родина в Угорщині, до Резиденції перевезли на зберігання регалії угорських королів, які як національні святині були привезені з фортеці в Буді (за свідченнями це відбулося в ніч з 9 на 10 грудня).

Резиденція Мукачівських єпископів архітектурно була стилізована під палац. У його трьох великих кімнатах містилася єпархіальна бібліотека, яка була сформована з книжкових фондів колегії єзуїтів (1858 книг, приблизно 50 рукописів, 25 інкунабул тощо). Напередодні Першої світової війни книжковий фонд бібліотеки нараховував понад 20 тисяч примірників.

На першому поверсі розташовувалися кімнати управителя Резиденції, писаря Консисторії, кімнати для гостей, допоміжного персо­налу. Чотири кімнати були в розпорядженні єпископа Юлія Фірцака. Звідси на другий поверх вели гвинтові залізні сходи.

У великому залі відбувалися святкові трапези та офіційні прийоми, зустрічі. Тут єпископ обідав зі службовцями. Був на другому поверсі і так званий «рожевий салон». Саме в цій кімнаті зберігалися угорські коронаційні символи. На стінах висіли портрети австрійських правителів Фердинанда І, Марії Терезії, Ференца Йозефа І, а також Імре Текелі. У кімнаті поруч стояло фортепіано. Декілька кімнат були відведені для високих гостей.

Стіни палацу були прикрашені полотнами відомих художників. Зокрема, портрети єпископів малював єпархіальний митець Ігнац Рошкович (Василя Тарасовича, Михайла Ольшавського, Петра Гебея, Олександра Стойки, Андрія Бачинського та ін.).

Крім того, стіни й стелі кімнат були розписані на різноманітну релігійну тематику. При єпископстві Андрія Бачинського в Резиденції відкрили єпископську каплицю Успіння Пресвятої Богородиці.

У 1944 році радянська влада почала репресивну політику по відношенню до Мукачівської греко-католицької єпархії. Вона втратила контроль над культовими спорудами. Спецслужбами було організоване вбивство остан­нього єпископа Теодора Ромжі (1947).

Народна Рада Закарпатської України урядовим декретом «Про користування церковним майном» від 20 квітня 1945 року постановила: «все рухоме і нерухоме майно первісної церкви перейде до власності нової громади віруючих». А 15 липня 1947 року Уповноважений Ради у справах Руської Православної Церкви при Раді Міністрів СРСР по Закарпатській області зафіксував необхідність «передачі православній церкві будівлі Ужгородського греко-католицького собору і Резиденції греко-католицького єпископа в м. Ужгороді».

18 лютого 1949 року органами МДБ було сфальсифіковано звернення вікарія отця Миколи Мурані про передачу собору та Резиденції у володіння Православної церкви, внаслідок чого він оголосив про припинення діяльності єпархіального управління. 10 червня 1950 року Закарпатський облвиконком ухвалив рішення «Про передачу будівлі резиденції єлархіального управління Мукачівсько-Ужгородської єпархії православної церкви в м. Ужгороді по вул. Кремлівській, Ужгородському державному університету».

16 лютого 1949 року єпископську Резиденцію оточили силові структури й змусили господарів звільнити будівлю. Після цього приміщення було передане в користування Ужгородського державного університету, де помістили наукову бібліотеку. Внутрішнє оздоблення було змінене, а фрески в залах палацу забілені.

У 1989 році розпочалося відродження Мукачівської греко-католицької єпархії, яка невдовзі вийшла з підпілля й відновила свою публічну діяльність. З утворенням незалежної Української держави керівництво єпархії на чолі з єпископом-ординарієм владикою Іваном Семедієм неодноразово звертало­ся до Ужгородської та Закарпатської рад з проханням про повернення незаконно відібраних культових споруд, у тому числі Резиденції та Кафедрального собору. Неодноразові звернення вірників єпархії до депутатів обласної ради все ж привели до того, що 25 червня 1990 року Закарпатський облвиконком ухвалив рішення «Про скасування рішення облвиконкому від 25 липня 1947 року «Про передачу православній церкві будинку Ужгородського греко-католицького собору і резиденції греко-католицького єпископа в м. Ужгороді».

Але Резиденцію у повній мірі повернути не було можливості, оскільки величезні бібліотечні фонди нікуди було перенести.

Тільки після чисельних перемовин керівництва університету та єпархії було досягнуто згоду про поступове переселення наукової бібліотеки, яке активно розпочалося у 2009 – 2010 роках. Управління єпархії добудувало мансардне приміщення, відновило єпископську каплицю і розпочало реставрацію залів Резиденції. По новому перекрито дах, встановлено нові хрести на бічних вежах, відреставровано єпископські герби та інше.

З того часу тут здійснюють капітальний ремонт, ведуться постійні реставраційні роботи, оновлення кімнат, розписів. На господар­ському подвір’ї відновлено старовинний сонячний годинник. Приведено в порядок подвір’я з місійним хрестом, вичищено старовинний колодязь.

А на кам’яній стіні з боку вулиці Олександра Духновича встановлено меморіальну дошку репре­сованим греко-католицьким священикам, яку прикрасив залізний кований хрест 1875 року, що увінчував одну з бічних веж Резиденції за часів єпископа Івана Пастелія. Угорське товариство краю запропонувало помістити на будівлі Резиденції меморіа­льну дошку про збереження тут у 1805 році унікальної реліквії – угорської корони.