Архів теґу: Михайло Зан

Етнодемографічна структура населення Підкарпатської Русі (Карпатської України)

250px000-Subcarpathia_Carpatho-Ukraine_uk.svgНапередодні відзначення 80-річчя проголошення незалежності Карпатської України акцентуємо увагу на етнічній складовій та її динаміці у 1930-х роках на Підкарпатській Русі та у Карпатській Україні…

За результатами перепису населення на грудень 1930 року в Підкарпатській Русі проживало 725 357 чол. Відповідно до номенклатури чехословацького перепису, серед них було: 450 925 громадян «руської та малоруської (української) національності» (62,2 %), 115 805 угорців (16 %), 95 008 євреїв (13 %), 34 511 чехів і словаків (4,8 %), 13 804 німців (1,9 %), 12 777 румунів (1,7 %), 1 442 ромів (0,2 %), 610 поляків, 193 сербів і хорватів та 282 представники інших етнічних груп (Мигович І. І., Макара М. П. Закарпатський соціум: етнологічний аспект. Ужгород: Патент, 2000. С.5). Продовження

Єврейська етнічна громада і Карпатська Україна: унікальні спогади британського журналіста й дипломата Майкла Вінча

80-річчю Карпатської України присвячується…

06-Svyatkova-brama-u-Husti-pid-chas-viboriv-do-Sojmu-Karpatskoyi-Ukrayini-1939Геополітичні трансформації в Центрально-Східній Європі напередодні 1939 року, зокрема й на теренах Підкарпатської Русі (Карпатської України), привертали значну увагу періодичних видань багатьох країн світу. Всього за декілька місяців Карпато-Українського державотворення в м. Хуст побували десятки кореcпондентів зі США, Японії, Швеції, Великої Британії, Голландії, Бельгії, Швейцарії, Франції, Німеччини, Італії, Польщі та Румунії. В кінці 1938 – перші місяці 1939 років Підкарпаття (Закарпаття) відвідали провідні журналісти відомих світових видань: Енн О’Гара МакКормік («New York Times»), МакНейл Мосс («Times»), Сюзанна Шемінад («Journal de Paris»), Мервір Гордер («Spectator») та ін. Продовження

Буковина і Закарпаття: політична історія сучасності

obkl_inetВ Ужгороді побачила світ колективна монографія науковців Ужгорода й Чернівців «Електоральні процеси України в регіональному вимірі: Буковина і Закарпаття» під редакцією професорів Анатолія Круглашова і Маріана Токаря (Ред. колег.: М. Зан, М. Гуйтор, Ю. Остапець, Н. Ротар; Відп. за вип. М. Токар. – Ужгород: Поліграфцентр «Ліра», 2014. – 552 с.).

Продовження

Українсько-угорські відносини в Закарпатті: громадсько-політичний дискурс проблеми

Актуальне case-study

Увечері 10 березня 2014 року двоє невідомих знову вдалися до вандалістської акції підпалу пам’ятного знаку на Верецькому перевалі. Веб-камери зафіксували їхні дії. Як заявив лідер Товариства угорської культури (далі – ТУКЗ) Міклош Ковач: «Сьогодні ми переживаємо найбільшу в історії України морально-політичну кризу. І угорці, як нацменшина, опинились у потенційно небезпечному становищі. Ми маємо вести таку політику, щоб наша громада пережила це з найменшими втратами». Керівництво ТУКЗ звернулося до правоохоронців із заявою про розслідування факту підпалу. Президія КМКС вважає повторний підпал пам’ятника на Верецькому перевалі антиугорською провокацією. У зверненні зокрема зазначається, що «подія, яка мала місце, обтяжується тою обставиною, що відповідальність за попередній підпал цього пам’ятника з гордістю брали на себе члени ВОО «Свобода», й ця крайньо-націоналістична партія наразі входить до складу уряду України». Очільник закарпатської організації ВО «Свобода» Олег Куцин заявив, що хоч і не згідні з фактом встановлення пам’ятного знаку, на цей раз його організація немає причетності до вандалістських дій. Лідер закарпатського «Правого сектору» Олександр Сачко в свою чергу запідозрив зовнішний чинник з метою «зіштовхнення лобами» закарпатських українців та угорців. Продовження

“Орієнтувальний матеріал членам і кандидатам в члени компартії України…”

pd24Події кінця 1980-х – початку 1990-х років на Закарпатті цілком справедливо можна визначити як протистояння двох еліт. Перша з них – комуністична номенклатура, що прагнула будь-що утримати ситуацію під контролем, фактично, в умовах розвалу імперії СРСР. Друга – націонал-патріотична сила, що дедалі активніше завойовувала прихильність широких верств населення через пропагування національних (не етномаргінальних комуністичних) цінностей українського етносу. Ця лінія найбільш чітко проявлялась у активній діяльності обласних осередків Народного Руху України за перебудову, УРП, екологічної організації “Зелений світ”, товариства “Меморіал”, патріотично налаштованого духовенства ГКЦ, студентства краю. Мета нашого нарису – висвітлити (за матеріалами Державного архіву Закарпатської області, ф.1. Закарпатский обком Компартии Украины, оп.33, 34, 36) зміст, форми та методи протистояння обласної партійної організацієї із опозиційними організаціями (особливо із НРУ за перебудову) на межі 1980 – 1990-х років.

Продовження

Участь наукової інтелігенції Закарпаття в демократичних процесах (кін. 1980-х – поч. 1990-х років)

Участь громадян у політиці є невід’ємним атрибутом правової держави та громадянського суспільства. Політична участь громадян засвідчує рівень обізнаності та зацікавлення суспільно-політичними процесами як на загальнодержавному, так регіональному та місцевому рівнях. Саме тому в політології під політичною участю розуміють такі дії громадян, які прямо або опосередковано спрямовані на відбір управлінців та контроль за їхньою діяльністю. Учать у політичному житті суспільства – це міра активності громадян у політиці або ж мовою арифметики «кількість активних людей, помножена на сукупність їхніх дій». Продовження

Етноконфесійний ренесанс і реабілітація греко-католицизму на Закарпатті

gjhkjkj

Етнонаціональне відродження українства в кінці 1980-х років охопило всі важливі сфери життєдіяльності суспільства. Відбувалось творення нових громадсько-культурних організацій, поставала партійна структуризація суспільства, відроджувались традиційні (дорадянські) “маркери етнічності” закарпатських українців. Чільне місце серед них посідає релігія. А саме – греко-католицька конфесійна ідентичність.

Продовження

Перейменування і відновлення назв населених пунктів Закарпаття як індикатор етнокультурних процесів

Історична пам’ять етнічних спільнот – основний компонент формування та передачі міжпоколінної інформації. Кожному етносу притаманні власні (рідні та милі для звучання) назви річок, гір, урочищ, вулиць, населених пунктів. Історико-політичний розвиток нашого краю зумовив істотні деформації народної пам’яті. Головним чином, через “зміну декорацій” іноземними господарями Закарпаття, різноманітними колонізаціями та встановленнями “історичної справедливості”.

Продовження

Закарпаття в контексті легальної та нелегальної міграції до країн Європейського Союзу

Постановка проблеми. Міграція – це постійний рух окремих осіб або групи людей з однієї території на іншу. В історії людства міграції є закономірним явищем та одним із чинників етногенетичних процесів. Через міграції зникали одні та поставали на історичну арену зовсім інші етнічні спільноти, утворювались своєрідні суперетноси, культурно-історичні типи або цивілізації. Масова міграція з бідних країн Сходу до більш заможних країн Заходу в другій половині XX – на початку XXI століть набула надзвичайних масштабів, що дозволяє умовно говорити про так зване «переселення народів» в умовах постмодерної доби. В сучасних геополітичних обставинах обсяги міграцій, а особливо нелегальні (незаконні) її потоки істотно зросли. Україна, яка по-суті знаходиться в центрі міграційних переміщень зі Сходу на Захід, насамперед відіграє роль транзитної зони на шляху до країн Західної Європи. Механізми ж утворення транзитних потоків нелегальної міграції постійно вдосконалюються. У цьому плані нелегальна міграція стає однією з головних загроз національній безпеці України.

Продовження