Архів теґу: Історія євреїв Закарпаття

Єврейська етнічна громада і Карпатська Україна: унікальні спогади британського журналіста й дипломата Майкла Вінча

80-річчю Карпатської України присвячується…

06-Svyatkova-brama-u-Husti-pid-chas-viboriv-do-Sojmu-Karpatskoyi-Ukrayini-1939Геополітичні трансформації в Центрально-Східній Європі напередодні 1939 року, зокрема й на теренах Підкарпатської Русі (Карпатської України), привертали значну увагу періодичних видань багатьох країн світу. Всього за декілька місяців Карпато-Українського державотворення в м. Хуст побували десятки кореcпондентів зі США, Японії, Швеції, Великої Британії, Голландії, Бельгії, Швейцарії, Франції, Німеччини, Італії, Польщі та Румунії. В кінці 1938 – перші місяці 1939 років Підкарпаття (Закарпаття) відвідали провідні журналісти відомих світових видань: Енн О’Гара МакКормік («New York Times»), МакНейл Мосс («Times»), Сюзанна Шемінад («Journal de Paris»), Мервір Гордер («Spectator») та ін.

507cb518ffe2309aae89f700faca3524Чимало журналістів, а відтак світова громадськість напередодні Другої світової стали заручниками гібридної війни з її інформаційною складовою, «міфів та пропагандистських схем, запущених нацистськими службами з метою дезінформації та відвернення уваги громадської думки на Заході від справжнього напрямку нацистської агресії в Європі» [14]. Для того, щоб збагнути об’єктивну картину подій було необхідно шляхом низки інтерв’ю з представниками різних соціальних страт і методики включеного спостереження з’ясувати суть справи. Саме з такою метою від 1 січня до 15 березня 1939 року в Карпатській Україні разом із чеським фотографом Чеславом Якубовським перебував колишній британський кореспондент агенції «Reuters» у Польщі (1934–1935) та газети «Christian Science Monitor» (1936–1939), тодішній співробітник слов’янської редакції інформаційної служби «ВВС» (1936–1943) Майкл Вінч (1907–1991). Результатом його подорожі населеними пунктами краю, зокрема відвідин адміністративного центру Карпатської України м. Хуст, стало видання книги в Лондоні під назвою «Republic for a Day: An Eyewitness Account of the Carpatho-Ukraine Incident» (англ. «Одноденна республіка: свідчення очевидця Карпато-Українського епізоду») в тому ж переломному для Європи 1939 році.

Завдяки перекладацькій праці Наталії Кирчів, редакторській роботі історика Олександра Пагирі та філолога Леся Белея переклад книги Майкла Вінча українською мовою у відредагованій назві побачив світ 2012 року в київському видавництві «Темпора». Буквально за короткий термін з виходу україномовного видання з’явилися рецензії та відгуки на мемуарну працю Макла Вінча. Серед них відзначимо рецензії істориків Івана Попа [17] та Олега Полянського [16], психолога Діани Томишинець [20], журналіста Ярослава Деяка [8]. Окремі рефлексії стосовно праці Майкла Вінча в контексті подій часів Карпато-Українського державотворення знаходимо в публікаціях істориків Сергія Федаки [6; 15], Олександра Пагірі [13; 14], Ернеста Гийдела [7, с. 181], Юрія Славіка [19, с. 71]. Ряд цікавих роздумів над проблематикою книги Майкла Вінча опубліковано також у форматі інтернет-блогів [1; 2; 22].

Варто зауважити, що власне єврейська проблематика проходить червоною ниткою в 15-ти розділах книги Макла Вінча. Прикметно, що навіть самого автора «через характерний ніс та риси обличчя» двічі (згідно тексту – М.З.) сприймали за єврея [5, c. 11, 84]. За нашими підрахунками, євреї згадуються на 53-х (більше 16 %) із 328-ми сторінок тексту британського журналіста.

Метою нашої розвідки є висвітлення життєдіяльності єврейської етнічної меншини Карпатської України через призму спогадів Майкла Вінча. Використовуючи дослідницькі принципи івент-аналізу ми спробуємо з’ясувати зміст головних сюжетних кластерів єврейського питання в Карпатській Україні, які висвітлив Майкл Вінч: 1) єврейські / юдейські традиції та обрядовість; 2) форми господарювання та зайнятості євреїв; 3) експропріаторські дії місцевої влади щодо євреїв та антисемітизм у Карпатській Україні; 4) політичний конформізм підкарпатського єврейства.

Єврейські / юдейські традиції та обрядовість.

Karpatenukraine_vor_1938-006Подорожуючи Хустщиною суботнього дня Майкл Вінч спостерігає за євреями-чоловіками, які одягнуті в довгі плащі «з чорного сатину і з підкладкою прямого покрою, підперезані довкола талії довгим шнуром, та екзотичні з вигляду круглі чорні оксамитові капелюхи з пласкими крисами і смужкою із соболя, з під якої випущено соболині хвости» [5, с. 42]. Євреї накинулися криком із погрозами на фотографа Чеслава Якубовського, який наважився їх знімати, що євреям заборонено в шабат. На Рахівщині, в Ясінях, уважний журналіст і дипломат фіксує пригоду зі зніманням дротів, які місцевий рабин повісив над дорогами на виїзді з села, для нагадування всім євреям про те, що в шабат «не слід в кишенях носити гроші» [5, с. 70].

У м. Хусті Майкл Вінч спостерігав за євреєм, який «вирушив із куркою під пахвою до ритуального різника» [5, с. 319]. Автор дає детальний опис кошерних правил, які передбачають забивання птиці й тварин із випусканням крові. Ця процедура доручалася тільки «спеціальному обрядовому м’ясникові-різникові, який бере чотири пенси за забиття курки та десять пенсів за забиття гуски [5, с. 189].

Майкл Вінч скрупульозно змальовує обрядовість єврейського життя з багатьма жорсткими заборонами під час шабату, підпорядкованості жінок у єврейських родинах, які «майже не виходять з дому, якщо не брати до уваги щотижневого походу до синагоги». Втім і там обряд передбачає жінкам сидіти «на балконах за занавісками». Згадує журналіст і про звичай гоління голови нареченої перед весіллям та носіння перуки «до кінця свого життя»; звичай ґендерно розмежованих танців хлопців із хлопцями, а дівчат – з дівчатами [5, с. 190].

Форми господарювання та зайнятості євреїв.

Більше двох третин із понад 100-тисячної єврейської спільноти міжвоєнного Підкарпаття мешкали у сільській місцевості. Проте в окремих містах євреї представляли досить значну частку населення. Насамперед вони домінували в Солотвині (44 %), Мукачеві (43 %), Буштині (36 %) та Іршаві (36 %) [9, с. 15, 189; 11, с. 5; 12, с. 68; 23, s. 130; 25, s. 149]. У результаті Віденського арбітражу 2 листопада 1938 року на зміну угорцям, єврейська етнічна громада стала найбільш репрезентативною етнічною меншиною (понад 12 % населення) в межах автономної Підкарпатської Русі (Карпатської України) [4, с. 294]. Майкл Вінч про це також відзначає: «…їх нараховувалося тут близько 65 000 душ або десь 13 відсотків від усього населення, у відсотковому відношенні більше, ніж у будь-якій іншій країні Європи» [5, с. 185].

Український географ Володимир Кубійович зауважував, що євреї Підкарпаття живуть не лише по містах, але й селах. Загалом «творять вони по містах ¼ населення, по селах 11 % усієї людності; найчастіше мають села 5–15 % жидів, села положені при важніших шляхах навіть 20 % і більше. Треба згадати, що все господарське життя опановане жидівським елементом» [10, с. 42]. На цю характерну для міжвоєнного часу оставину й звертає особливу увагу Майкл Вінч. За його оцінкою, в той час як єврейська еліта краю контролювала «вищі рівні комерційної діяльності та правосуддя, решта громади тримала міські та сільські магазини, готелі та ресторани, шила одяг, ремонтувала годинники та каналізацію…» [5, с. 185].

Змальовуючи соціально-економічну інфраструктуру гірського Ясіня автор констатує, що тут «майже всі послуги колісного майстра, коваля, столяра і навіть майстра з пошиття селянських кошухів та взуття надавали євреї» [5, с. 60]. Місцевий майстер-єврей навіть пишався тим, що «у селі є одинадцять майстрів, що шиють кожухи. Десятеро з них – євреї, і лише один українець, і він навіть не вміє пошити кожух як належить» [5, с. 63]. Євреї опановували різні ремісничі професії, навіть традиційне для гуцулів виготовлення трембіт [5, с. 78].

У румуномовній Нижній Апші Майкл Вінч підмічає відмінності між господарськими традиціями румунів і євреїв, які тримали буйволів, на відміну від «українських селян у сусідньому селі», які твердили, що «в них так не заведено» [5, с. 202]. В с. Німецька Мокра журналіст описує життя німецької громади й зауважує про проживання в селі всього двох єврейських родин, кожна з яких тримала по магазину [5, с. 276].

Подорожуючи зі Сваляви до Мукачева, в розмові з водієм, який «як і решта таксистів у Карпатській Україні, був євреєм» Майкл Вінч з’ясовує неспокій і хвилювання місцевого єврейства через економічну дезорганізацію в краї. Його респондент констатував, що «за останні декілька місяців усе розладналося, почало валитися, і ніхто не знає, що принесе зі собою завтрашній день» [5, с. 149].

Експропріаторські дії місцевої влади щодо євреїв та антисемітизм у Карпатській Україні.

1_11_1Вже на перших сторінках своїх спогадів Майкл Вінч звертає увагу на те, що готель, «яким управляла Січ, лише нещодавно… був перейнятий від єврея, – і це, здається, пояснювало все» [5, с. 9]. На запрошення референта пропаганди в уряді Карпатської України Володимира Комарницького він відвідує великий ресторан готелю, який «належав євреєві, але Січ його, як і багатьох інших, присусово виштовхала до Угорщини» [5, с. 20]. Лідер Українського національного об’єднання (далі – УНО) Федір Ревай також приймає британського журналіста «в друкарні, одноповерховій білій будівлі, в якій перед нещодавньою конфіскацією була єврейська середня школа» [5, с. 119]. У їх розмову несподівано втручається перекладач Федора Ревая, який необачливо твердить про намір влади вилучити гірські пасовища від євреїв [5, с. 121].

Без вказівки назви «одного гірського містечка» автор змальовує випадок збирання з єврейської громади 10 тис. корун для «допомоги бідним євреям», які вони так і не побачили. Майкл Вінч припускає, що кошти пішли на «місцеву Січ, яка ніколи не публікувала ніяких фінансових звітів, але якій ніколи не бракувало засобів». Там само згадується про продаж «комісарами» контрактів, примусове виселення євреїв і надання дозволів «на проживання та імунітет від подальшого чіпляння взамін на пожертву 15 000 корун для Січі» [5, с. 40]. В концентраційному таборі Думен поблизу Рахова, як зауважив автор, покарання відбували «декілька євреїв чи їм подібних, хто без причини піднімав ціни…» [5, с. 100].

Принагідно зауважимо, що у спогадах підкарпатських євреїв саме карпатські січовики виступають головними організаторами антисемітських акцій восени 1938 – навесні 1939 років. Євреї згадують, що січовики вимагали грошей, складали «чорні списки», під загрозою насильства й смерті виселяли євреїв з їхніх будинків; напередодні вступу угорських військ у Буштині січовиками була зруйнована головна синагога [9, с. 303; 18]. Практикувалися також депортації єврейського населення. До прикладу, батько Естер Оффер, який народився у Мукачеві, але тривалий час мешкав у Хусті, після Віденського арбітражу в листопаді 1938 року був депортований з родиною до місця власного народження, яке вже було в складі Угорщини. Лише після подій березня 1939 року сім’я Оффер змогла знову повернутися до Хуста [24, p. 326].

В «Одноденній державі» Майкла Вінча згадується випадок так званого «побутового» антисемітизму. Йдеться про групу з восьми хлопців-гуцулів у Ясінях, які здійснили напад на вісімнадцять учнів-євреїв ремісничого училища на подвір’ї між уроками; «били їх палицями і, залякуючи ножами, змусили їсти жир зі свинячої грудинки, що для правовірних євреїв табу. Протягом двадцяти хвилин там було справжнє пекло» [5, с. 92–93].

Політичний конформізм підкарпатського єврейства.

3.hЄврейська громада, як мовилось вище, зберігала традиційний уклад життя, а її інтереси були зосереджені головним чином у бізнесовій сфері. Політичне представництво євреїв Підкарпатської Русі головним чином було зосереджене в рамках діяльності Єврейської сіоністської партії та Єврейської демократичної партії (з 1925 року – Єврейська ортодоксальна партія), менш авторитетними були Єврейська громадянська партія та Єврейська міщанська партія.

Із забороною діяльності політичних партій (за винятком Німецької партії – М.З.) урядом Августина Волошина, політична участь чехословацьких громадян Підкарпатської Русі була зведена до голосування «за» або «проти» УНО на виборах до Сойму Карпатської України 12 лютого 1939 року. У девятому розділі книги Майкл Вінч оцінює голосування та його результати з іронією, називає вибори «безглуздою подією» [5, с. 169]. Нашу ж увагу привертає випадок зі старим євреєм, який ствердно констатував, що буде голосувати за уряд, а потім додав: «А якщо я проголосую за уряд, то що ми з того будемо мати?» Натовп добродушно зареготав» [5, с. 172].

Звісно, що встановити, який саме відсоток підтримки / непідтримки УНО був з боку єврейської громади Карпатської України на виборах 12 лютого 1939 року, практично неможливо. Водночас редактори україномовного видання праці Майкла Вінча зауважують, що серед майже 13 % проти УНО на виборах у Хусті голосували переважно громадяни угорського та єврейського походження [5, с. 259]. В той час у мемуарах Володимира Бірчака наголошується на масовому голосуванні євреїв краю та підтримці УНО. Репортер Роман Голіян, якого цитує автор, зокрема відзначав, що в Буштині довелося побачити «жидів, старих і молодих, пейсатих і бородатих, з лямпіонами, що підносили вгору руку і заєдно гукали: – Слава Україні!» [3, с. 114].

В останній день перебування Майкла Вінча в Хусті, напередодні засідання Сойму та проголошення незалежності Карпатської України все місто було в синьо-жовтих прапорах. «Перелякані євреї обмальовували синьо-жовтими смугами навіть вітрини своїх магазинів» [5, с. 324]. Проявляючи політичний конформізм, євреї «із завзятих донедавна мадяронів, зробились нині не менш завзятими українофілами, українськими патріотами, з простої калькуляції самозбереження» [3, с. 114]. Поряд із цим, за спогадами свідків подій березня 1939 року, з приходом угорського війська представники єврейської громади так само щиро вітали нову владу, але вже угорськими національними триколорами [21, с. 186; 24, р. 329].

Загалом можна підсумувати, що мемуарну працю Майкла Вінча «Одноденна держава» варто вважати цінним джерелом із реконструкції культурно-антропологічного дизайну міжвоєнного Підкарпаття. Особливо вдало автор висвітлив етнопсихологічний портрет єврейства через опис традиційного одягу, звичаїв, обрядів, господарювання та зайнятості, стереотипів поведінки. Майкл Вінч надає інформацію про експропріаторські дії місцевої влади та випадки антисемітизму в Карпатській Україні. Його свідчення підтверджують тезу щодо ментального пристосуванства та політичного конформізму підкарпатських євреїв в умовах різних політичних режимів першої половини XX cт., в тому числі й короткотривалого епізоду Карпато-Українського державотворення.

Список використаних джерел:

  1. Англійський журналіст про Карпатську Україну, Севлюш та віскі. Голос Карпат. Дата оновлення: 06.02.2015. URL: https://goloskarpat.info/culture/54d4db4858654/?utm_content=031 (дата звернення: 02.01.2019).
  2. Англійський журналіст про українську «одноденну державу». Спроба рецензії. Livejournal. Дата оновлення: 13.08.2012. URL: https://friday-ptaha.livejournal.com/40547.html (дата звернення: 02.01.2019).
  3. Бірчак В. Карпатська Україна: Спогади і переживання / Післямова Романа Офіцинського. Ужгород: Ґражда, 2007. 200 с.
  1. Болдижар М. М. Наслідки Віденського арбітражу для Карпатської України. Нариси історії Закарпаття. Т. II (1918–1945) / Редакційна колегія: І. Гранчак, Е. Балагурі, І. Грицак, В. Ілько, І. Поп. Ужгород: Закарпаття, 1995. С. 294–296.
  2. Вінч М. «Одноденна держава»: свідчення англійського очевидця про події Карпатської України. К.: Темпора, 2012. 348 с.
  3. Галущак М. Гітлер «злив» Карпатську Україну. Zik. Дата оновлення: 18.03.2013. URL: https://zik.ua/news/2013/03/18/gitler_zlyv_karpatsku_ukrainu_399017 (дата звернення: 02.01.2019).
  4. Гийдел Е. Ахіллесова діра. Рецензія на: Raz Segal, Genocide in the Carpathians: War, Social Breakdown, and Mass Violence, 1914–1945. Україна Модерна. № 24. С. 170–189.
  5. Деяк Я. Майкл Вінч. Одноденна держава. Наступна республіка. (дата оновлення: 04.07.2014). URL: http://nastupna.com/culture/one-day-state (дата звернення: 02.01.2019).
  6. Елинек Й. А. Карпатская диаспора: Евреи Подкарпатской Руси и Мукачева (1848–1948); пер. с англ. М. Егорченко, С. Гурбича, Э. Гринберга, при участии С. Беленького, О. Клименко; фотоматериалы и карты П. Р. Магочия; пер. рус. текста В. Падяк. Ужгород: Изд-во В. Падяка, 2010. 498 с.: [в т.ч.] 32 фото. + XXII с. На рус. языке.
  7. Кубійович В. Людність. Карпатська Україна: Ґеоґрафія – Історія – Культура. Перевидано без змін. Нью Йорк: Накладом Карпатського Союзу в ЗСА, 1972. С. 37–49.
  8. Маґочій П. Р. Євреї на Закарпатті. Короткий історичний нарис / Magocsi P. R. Jews in Transcarpathia. A brief historical outline. Ужгород: Видавництво В. Падяка, 2005. 28 с.
  9. Маґочій П.-Р., Петровський-Штерн Й. Євреї та українці: тисячоліття співіснування; переклад з англ. Оксани Форостини; ред. укр. вид. Валерій Падяк. Ужгород: Вид-во Валерія Падяка, 2016. 316 с. + XII с.: іл. + мапи.
  10. Пагіря О. «Український П’ємонт у Карпатах»: українське питання в західному дискурсі 1938–1939 рр. Меморіальний музей тоталітарних режимів «Територія терору». URL: http://territoryterror.org.ua/uk/publications/details/?newsid=576 (дата звернення: 02.01.2019).
  11. Пагіря О. Як західна преса та дипломати писали про Карпатську Україну. Українська правда, Історична правда. Дата оновлення: 15.03.2018. URL: http://www.istpravda.com.ua/articles/2018/03/15/152208/ (дата звернення: 02.01.2019).
  12. Поліха П. «Карпатський кросворд» і досі повністю не розгаданий. Час Закарпаття. Дата оновлення: 23.03.2014. URL: http://chas-z.com.ua/news/1079 (дата звернення: 02.01.2019).
  13. Полянський О. Україна очима іноземців (Рец. на кн.: Майкл Вінч. «Одноденна держава»: свідчення англійського очевидця про події Карпатської України. – К.: Темпора, 2012. – 348 с.). Вільне життя. 15 березня (№ 21). С. 6.
  14. Поп І. «Одноденна держава» очима англійця. Новини Закарпаття. Дата оновлення: 04.03.2015. URL: https://transkarpatia.net/transcarpathia/politic/45246-odnodenna-derzhava-ochima-anglycya.html (дата звернення: 02.01.2019).
  15. Радченко Ю. Забуте насилля: Карпатська Січ та євреї (1938–1939). Україна модерна. Міжнародний інтелектуальний часопис. Дата оновлення: 29.04.2016. URL: http://uamoderna.com/md/radchenko-carpathian-sich (дата звернення: 04.01.2019).
  16. Славік Ю. Політична «зачистка» приєднаної частини Підкарпатської Русі (листопад 1938 – березень 1939 рр.). Наукові записки Тернопільського національного педагогічного університету імені Володимира Гнатюка. Серія: Історія / За заг. ред. проф. І. С. Зуляка. Тернопіль: Вид-во ТНПУ ім. В. Гнатюка, 2015. Вип. 1. Ч. 2. С. 68–74.
  17. Томишинець Д. Психологічний портрет Майкла Вінча та аналіз його книги «Одноденна держава»: іноземець про Карпатську Україну. Просвітницько-пізнавальний інтернет-портал «заКарпатія». Проект Агенції досліджень регіонального соціуму «Карпатія». Дата оновлення: 24.03.2016. URL: http://www.zakarpatia.com/?p=2670 (дата звернення: 02.01.2019).
  18. Чумалівський М. Відступ з Чомонину. Стилос проти стилетів: Карпатська Україна в журналі «Пробоєм» (1934–1943) / Упорядкування, передмова та примітки Леся Белея; Дизайн серії Надії Пономаренко. Серія Ucrainica: ad fontes. Книга 5. Ужгород: Ґражда, 2009. С. 184–190.
  19. Штрай А. «Одноденна держава». Голос Карпат. Дата оновлення: 14.12.2016. URL: https://goloskarpat.info/society/585110b9bd464/?utm_content=031 (дата звернення: 02.01.2019).
  20. Kugel Ch. Židé na Podkarpatské Rusi. Podkarpatská Redigoval Dr. Jaroslav Zatloukal. Vydal Klub pŕátel Podkarpatské Rusi v Bratislavĕ roku 1936 / Перевидання книги «Підкарпатська Русь» (1936) / Ужгородська Спілка чеської культури Я. А. Коменського; Клуб Т. Г. Масарика в Ужгороді; Ужгородське товариство словаків; Закарпатське товариство охорони пам’яток. Ужгород: Приватна друкарня Романа Повча, 2005. S. 149–151.
  21. Segal Imported Violence: Carpatho-Ruthenians and Jews In Carpatho-Ukraine, October 1938–March 1939. Studies in Polish Jewry. Vol. 26: Jews and Ukrainians / Edited by Yohanan Petrovsky-Shtern and Antony Polonsky. Published for The Institut for Polish-Jewish Studies and The American Assosiation for Polish-Jewish Studies. Oxford – Portland, Oregon: The Littman Library of Jewish Civilization, 2014. P. 313–336.
  22. Suk V. Židé na Podkarpatské Rusi. Podkarpatská Redigoval Dr. Jaroslav Zatloukal. Vydal Klub pŕátel Podkarpatské Rusi v Bratislavĕ roku 1936 / Перевидання книги «Підкарпатська Русь» (1936) / Ужгородська Спілка чеської культури Я. А. Коменського; Клуб Т. Г. Масарика в Ужгороді; Ужгородське товариство словаків; Закарпатське товариство охорони пам’яток. Ужгород: Приватна друкарня Романа Повча, 2005. S. 128–137.

Михайло ЗАН, кандидат історичних наук, доцент, докторант кафедри політології і державного управління Ужгородського національного університету (Ужгород)